ГЛАВА 34

Мені хотілося в цей момент втратити свідомість, аби не бачити, що може статися далі. Я не бажала бачити Романа, а тим паче слухати його брехню. Адже хлопець «помер» для мене. Тепер його не існувало. Проте він вирішив, що не так. 

Жерданов зайшов до кабінету. У правій руці він тримав ті кляті квіти, а ось з лівою щось лихе. Коли я пригледілася, то втямила, що вона знаходилася у гіпсі, а над правою бровою хлопця був пластир. Він прикривав якусь рану.

- Можна поговорити з Яною на одинці, - сказав він до Юлії, яка шоковано позирала на нього.

- Так, - відказала вона та покинула нас. Юлія вийшла з офісу та одразу подалася на двір. 

Сподіваюся, що їй вистачить розуму не дати Івану сюди зайти, але я зі своєї сторони буду робити все можливе, щоб якнайшвидше випровадити хлопця за двері.

- Чого тобі? - суворо запитала я, склавши руки на грудях. При цьому намагалася не дивитися на нього. Мене не цікавило, що з ним сталося.

 - Яно, я прийшов вибачитися. Знаю, що те листування вразило тебе, але зараз все не так. Навіть не стану приховувати, що спочатку ти була забавкою. Мені нині від цього дуже противно, але я не думав, що дійсно закохаюся у тебе. Коли тебе побачив, то зрозумів, що...

Блондин замовк. Він заплющив очі та стиснув губи. Йому було важко говорити. Я зі своєї сторони не вірила йому. Хлопець гарний актор. Він умів казково брехати. Вже встигла у цьому переконатися.

- І що ти зрозумів? - запитала я. - Те, що варто догратися дівчиною? Розважатися до кінця?

- Я зрозумів, що люблю тебе, - відказав він. - Можливо тобі дико це чути, але то правда. Я сам довго не міг у це повірити, адже завжди дівчат розглядав лише, як розраду на одну ніч. Навіть не приховую, що був бабієм. У мене було стільки дівчат, що, мабуть, усіх не згадаю, але з тобою все не так. Яно, я не хочу тебе втрачати.

Я нервово засміялася від його слів. Він нині співав гарні серенади. Любив мене... Дурня! Брехло!

- Якби ти мене кохав, то б одразу у всьому зізнався, а також прийшов би до мене додому ще учора та на колінах просив вибачення. А нині... Мабуть, весь день думав, як мене сьогодні заспокоїти, але я не настільки дурна, щоб нині вірити тобі.

- Яно, я вчора хотів приїхати до тебе. Мені навіть фактично це вдалося, але за квартал від твого будинку потрапив у аварію. Якийсь Жигуль виїхав мені на зустрічну і...

Роман показав руку у гіпсі. Я вперто мовчала, бо не знала, як реагувати. Чорт... Щось мені це не подобалося. Моє серце стало болісно качати рідку кров, а на очі навалювалися сльози. А якщо він дійсно не бреше та...

- Повір мені, - говорив блондин.  - Я дійсно хотів приїхати ще учора, але не зміг. Отямився лише ввечері у лікарні. Я тобі писав повідомлення та телефонував, але ти мене ігнорувала.

Я опустила голову. Роман говорив дуже переконливо. А якщо він реально не брехав? Чортівня! Невже я вчинила дуже велику дурницю?

- Яно, чому ти мовчиш? Щось скажи мені?

Але я не могла нічого говорити. Знаходилася в ступорі. Кожне його слово лише стискало серце, яке нині нічого не розуміло. А якщо хлопець казав чисту правду? Чи може знову брехав?

- І що тут відбувається? - пролунав голос Івана, який зайшов до офісу. Я підняла свою голову на брюнета, але відповісти не могла. Мій язик перетворився на свинець та запав кудись далеко в горло.

- Це тебе не стосується, -  різко відповів йому Роман.  - У нас тут важлива розмова.

- Та невже? - хмикнув Іван. - А нічого, що Яна моя дівчина? І тому я маю право знати, що ти від неї хочеш.

- Твоя дівчина? - не вірив Жерданов. - Щось я тобі не вірю. Вона моя дівчина. Звісно між нами сталося певне непорозуміння, але...

- Яке непорозуміння? Що ти верзеш? - перебив його Іван та зиркнув на мене. Я не могла нічого відповісти, бо відчувала сором.

- Це тебе не стосується, - гримнув Роман. - Ми самостійно розберемося зі своїми негараздами, а тобі раджу покинути нас.

Іван від злості став біліти, а руки стискалися у кулаки. Він нічого не розумів. Ще десять хвилин тому Христюк був переконаний, що ми пара навіки, а тут Жерданов йому розповів абсолютно протилежне.

- А це нічого, що Яна цю ніч провела зі мною? - сказав йому Христюк. 

Роман завис, а далі його зелені смарагди впали на мене. Хлопець шоковано дивився на мене. Що я робила в цей момент? Я просто стояла, бо не могла навіть близько щось сказати, а, мабуть, варто було. Ця зустріч наближалася до свого клятого апогею.

- Значить ти час дарма не витрачала, - кинув Роман квіти на підлогу.  - Вирішила мені помститися - переспала з Іваном та нині є його дівчиною. Я думав, що ти мене любиш, але видно, що ні. Через одну мою помилку вирішила мене так принизити!

 - Яку помилку? Про що ти говориш? - запитав Іван.

 - У нас була пристрасна ніч, але Яна випадково відкрила моє листування з товаришем, де я писав місяць тому дурниці. Дійсно тоді нічого не відчував до Яни, але нині все змінилося. Я люблю цю кляту дівку, яка виявилася ще підлішою за мене. Не встиг пояснити всю ситуацію, як вона вже застрибнула да ліжка до іншого.