ГЛАВА 30

Я відчувала себе неймовірно добре. Кохання повернуло мене до життя. Тепер все здавалося різнобарвним, а не сірим та сумним. Мою душу наповнювала радість, яка змушувала забути негаразди, що зі мною траплялися.

Також сиділо відчуття, що все скоро зміниться у ще кращу сторону. Я не знала чому була в цьому переконана. Однак вірила, що складеться саме так.

Колись мені казали, що якщо постійно думати про добре, то воно буде переслідувати та навпаки. Тому намагалася направляти свої думки в позитивне річище.

Я стояла перед дзеркалом та милувалася собою. На мені сиділа чорна сукня, яка підкреслювала мої переваги та приховувала недоліки. Звісно останнього в мене було нині не багато, але кожна дівчина здатна знайти у собі щось негарне. Це така психологія. З цим нічого абсолютно не зробити.

Але зараз розуміла, що шукати мінуси у своїй зовнішності можна без кінця, а тому краще звернути увагу на плюси та прагнути все змінити до кращого.
Ось я мала багато зайвих кілограмів, але схудла. Звісно це було вкрай важко.

У мене інколи траплялись зриви - я бігла в магазин, купувала буханець Бородинського хліба та за годину з майонезом його зжирала. У ці моменти мені було вкрай соромно та гидко. Хтось би побачив із боку, то точно б подумав, що якась божевільна.

Але я це пережила, а далі зрозуміла, що їжа, то хвилинне задоволення, а гарна фігура у дзеркалі якось приносила більше щастя, ніж колобок у балахоні.

Хоча навіщо згадувати минуле - треба дивитись позитивними очима на майбутнє, а тому я нині вірила, що у мене з Романом усе буде добре.

Але хотілося сказати більше - зараз якось розгорталися події не так. Жерданов змінився. Раніше ми просто переписувалися, а тут цей хлопець учора повів мене на каву, що було дивно та одночасно неочікувано.

- Привіт, - раптово я почула його голос, коли вийшла з офісу.

Я тоді підняла голову та не повірила очам. Переді мною стояв хлопець, який нещодавно мене пристрасно цілував, а далі навіть вступив у бійку через мене.

- Що ти тут робиш? - викотила я на нього свої очі.

- Чекаю на дуже гарну дівчину, яку звати Яною.

- Невже? А хіба тут такі є?

- Так, - підігравав мені хлопець. - Одна нині стоїть перед мною - дивиться карими рубінами

- А хіба рубіни бувають коричневими?

- Не знаю, - підійшов Роман до мене та обхопив за талію. - Підемо на каву?

Якось було дивно чути його пропозицію, адже завтра у нас побачення, а тут... Щось я нічого не розуміла.

- Тільки не кажи, що завтра все скасовується, - відчувала я його руки на своїй талії.

- Нічого не анулюється. Просто я захотів тебе побачити сьогодні. Чи не маю права?

- Таке право має лише мій хлопець, - розтягнула я свої губи в хитрій посмішці.

- Якщо так, то тут варто внести одну поправку - я вважаю себе твоїм хлопцем.

Я на мить  завмерла від щастя, здивування та шоку. Тому стояла, як вкопана, та не вірила його словам. Він не жартував?

- Яно, чи ти проти? Якщо так, то кажи вже, щоб не жити марною надією.

- Романе, це точно ти? - питалася я. - Тебе не підмінили? Я дивлюся та не довіряю очам.

Жерданов ще міцніше обійняв мене, а далі тихо прошепотів:

-  Я такий нині, бо ти мені дуже подобаєшся.

- А раніше?

- Не згадуймо, що колись було. То для мене дурні спогади.

- Гаразд, - відказала я. - Тому гадаю, що варто все почати з чистого аркуша.

- Мені імпонує твоя пропозиція, - пожирав очима Роман, які горіли пристрастю.

Після цього він поцілував мене, а далі ми пішли до кафе, де провели чарівний вечір, що запам'ятався ніжними розмовами та ароматною кавою з корицею. Мені не хотілося, щоб він закінчувався, але одночасно більше воліла сьогоднішнього.

Я вийшла з таксі. На дворі владарював теплий вечір, який пахнув кінцем липня. Він був солодким та навіював приємні відчуття.

Але найприємніше чекало попереду - сам Роман. Блондин зустрів мене біля ресторану з величезним букетом троянд, які мали колір доспілих зернят граната. Я взяла їх до рук, а далі почула:

- Ти заслуговуєш кращого.

- Квіти неймовірні, - не вірила я своєму щастю та дійсно не впізнавала Жерданова? Де дівся той запальний характер? Я звісно чула, що коли люди закохуються, то з ними відбуваються чудеса. Вони стають набагато лагіднішими зі своїми половинками... Але що тоді цей хлопець відчував до мене? Хм...

Однак не буду підіймати це запитання. Якщо я сказала, що все спочатку, то значить так і має статися.

Ми сиділи за столиком, пили вино та їли вишукані страви. Роман не відривав від мене своїх смарагдів. Це мене трохи лякало, але одночасно неймовірно збуджувало.

- Яно, ти дуже гарна, - говорив він мені, а далі взяв за руку. - Признайся - ти мене приворожила?

- Я? - покрилися мої щоки рум'янцем.