ГЛАВА 28

Настав ранок понеділка. Який він був для мене жахливим, що навіть не передати. Я лежала на ліжку та абсолютно нічого не бажала - відчувала пригнічення, а все через зіпсований вечір.

Але минулого не повернути. А можливо це сталося на краще! Хоча яке на краще! Що я верзла! Намагалася бути на позитиві, але це настільки безглуздо, що жах.

Я потягнулася до телефону - сьома ранку. Жахлива рань, але за вікном люди вже кудись бігли, а через годину треба і мені летіти. Коли встала з ліжка, то помітила одну річ - хтось спав одягнений.

Учора мені було настільки гірко та зле, що навіть не пам'ятала, як зайшла до квартири, але треба дякувати, що хоч не взута заперлася на ліжко.

До восьмої я привела себе в порядок - вимилася в душі, зважилася, поснідала, нафарбувала обличчя, вирівняла волосся та одяглася. Сьогодні вибір впав на джинси, які я останній раз одягала чотири роки тому, та білу футболку. Якось у мене сьогодні не було бажання видягатися гарно. Та взагалі воліла, щоб сьогодні ніхто мене не чіпав зайвий раз.

Але цей всесвіт чув мої думки та робив усе навпаки. Коли я вийшла з будинку, то він послав мені дзвінок від Юлі. Подруга хотіла знати наступне:

- Як все пройшло? - питалася вона голосом, який випромінював дику цікавість.

Ця дівчина навіть не сказала мені привіт, а одразу стала питати те, що так її цікавило.

- Та ніяк, - відповіла я.

Запала мовчанка, а далі різко роздалося:

- Невже Іван щось утнув?

- Ні, Христюк нічого поганого не вчинив...

- А що тоді?

- Це не телефона розмова - я тобі пізніше розкажу.

- Невже з Романом розійшлася?

- Ні.

- Тоді у чому проблема?

- Юліє, прийдеш та тоді розповім, бо нині не хочу йти на роботу та казати на все місто, що все у мене вкрай погано.

- Добре, - відповіла моя подруга, яка трішки засмутилася.

- Тоді чекаю на тебе, - сказала я білявці та поклала слухавку.

Я повільно йшла на роботу. На дворі вже фактично панував липень. Ще залишилося декілька днів червня та все - привіт найспекотніший місяць літа, а за ним примхливий серпень, а там прийде золота осінь, морозна зима та пахуча весна.

Загалом я любила всі пори року та їхні місяці, але від учорашнього вечора червень почне асоціюватися з негараздами в особистому житті. Але може я перебільшувала? Не знала. Я вже якось трішки розчарувалася у цьому всьому.

Коли я прийшла на роботу, то здивувалася. Через скляні стіни я бачила Івана, який розмовляв із якоюсь білявкою. Він мило усміхався їй, а вона йому щось активно розповідала.

Я не знала чому, але це мене дуже сильно обурило. Тут цей брюнет казав мені, що має до мене почуття, а тут вже у нього якась дівка! Не побоявся привести на роботу! Чи він мене дражнив?

Стоп! Яно, харе! Куди йшли твої думки? Ти не маєш його ревнувати - він вільний хлопець та може робити все, що йому тільки заманеться.

Однак я не могла заспокоїтися, а тому вискочила на вулицю. Від нерозуміння, що зі мною відбувається я знову стала кусати губи. Чорт!

Я відчула солону рідину. Швидко витягнула дзеркальце зі сумки - нова рана. Це погано. Мої губи ще від учорашнього не відійшли, а тут... Я не могла втямити, що зі мною. Невже це дійсно ревнощі?

Ні! Не може бути. Я не любила Івана, моє серце належало Роману! Яно, схаменися!

Десь хвилин п'ять я продовжувала приходити у себе, а далі набрала повні легені повітря та зайшла в середину.

Та доволі симпатична блондинка продовжувала усміхатися та щось активно розповідати, а коли я увійшла до них, то ця щебетушка замовкла.

- Вітаю, - глянула я на неї, а потім на Івана, який щось перестав світитися. Він згас, мов свічка від вітру.

- Привіт, Яно, - спокійно відповів Христюк та продовжив. - Це Мілана - вона прийшла на вакансію адміністратора.

- Невже? - здивувалася я та знову зиркнула на цю дівчину, яка мала чим чарувати чоловіків - великим бюстом та солодкою фігуркою. Тут я вже не згадувала її ноги, які є довгими та рівними.

- Так, - показала вона мені білі зуби. - Дуже хочу працювати у вас.

Ага, хоче працювати вона. Спала і бачила, як вона це робить.

- Мілано, можеш вийти, а я поки поговорю з нашою керівницею.

- Гаразд, - послухалася вона хлопця та покинула приміщення.

Тепер ми були на одинці та дивилися одне на одного. Атмосфера між нами була настільки напружена, що здавалося зараз виникне якесь торнадо та зруйнує все довкола.

- І чого ти така зла? - почав він розмову. - Чим тобі ця дівчина не вгодила? Чи тебе хтось вночі до щастя не довів?

От, гівнюк! Останнє речення він дарма сказав!

- А це тебе не стосується, - склала руки на грудях. - Ніхто не має права пхати свого носа у моє особисте життя!

- Невже він такий поганий коханець? - знущався Іван із мене.