ГЛАВА 25

Після роботи я та Юля пішли по магазинах. Мені не хотілося йти додому, а тому ми вирішили вечір четверга провести в такий спосіб. Також треба було знайти якесь вбрання на неділю. Сукню, яку мені пошила Неля, я вже не могла використовувати.

Тут до слова варто було зауважити, що за майже три тижні дієти я позбулася чимало зайвих кілограмів. Нині моя вага складала сімдесят п'ять, але це було вкрай багато на мій маленький зріст.

- Може тобі батьку пожалітися на Галю? - запитала Юлія, коли ми йшли вулицею.

Пропозиція подруги була вкрай логічною та правильною. Однак чи повірить він? Батько, либонь, ж досі гадав, що я не зробила той клятий звіт через свою безвідповідальність. А тому, де гарантія, що він зараз повірить мені? При тому Галя точно стане все заперечувати.

- Ні, сенсу з того нуль, - відказала я. - Моя сестра гарна брехуха.

- Та доволі заздрісна, - додала білявка. - Досі не розумію чого вона так постійно намагається тобі зашкодити?

- Не знаю, - здвинула я плечима. - Може думає, що мене батьки більше любили. Я не знаю.

- А у реальності - кого більше обожнювали?

Хм. Цікаве запитання. Як на мене, то ставлення батьків до нас було однаковим. Мама та тато в дитинстві ніколи когось не виділяли більше. Але таку загальну ситуацію бачила я, а як її сприймали сірі очі старшої сестри, то інша справа.

- До нас однаково ставилися, - зайшли ми нарешті до торговельного центру.

- Значить не однаково, що Галя так біситься. Має бути причина. Може ти щось їй у дитинстві лихе зробила? Ляльку забрала?

- Навіть не знаю. Дуже складне запитання, бо я ніколи навіть до її кімнати не заходила, адже знала - Галюня буде верещати. Хоча колись я випадково з'їла її цукерку, але вона сама особливо не думала класти той смаколик до рота.

Юлія похитала білявою головою.

- Невже ти думаєш, що вона така зла через ту нещасну цукерку?

- Хто його знає, але бачиш, як цю дівчину ковбасить? Це ж треба було ще вигадати - найняти якусь жінку, щоб розіграти таку сцену. Я б на твоєму місці б викликала поліцію.

- Ми були настільки всі шоковані, що про це навіть не думали. Але тепер я точно впевнена, що негайно варто поставити сигналізацію та камери відеоспостереження. Я дуже боюся, що Галя може продовжити свої дурні ігри.

- Усе можливо, - протягнула подруга.

Далі ми зайшли до магазину. Якщо чесно, то я чекала, що нас знову випруть, як минулого разу, але на диво – для мене був одяг. Невже я так схудла? Але якщо дивитися на розмір, які позначали літери, то так.

Десь цілу годину я витратила на те, щоб обрати потрібну сукню - вибір впав на зелену. Вона була довгою та прямою, але при цьому йшла мені, що аж дивно. Ніколи не могла подумати, що такий фасон стане мені до фігури.

- Тобі гарно, - говорила подруга. - Роман оцінить тебе.

Ой... Щось мені зовсім не хотілося говорити про це все, а тому на моєму обличчі з'явилася тінь смутку, яка моментально проникла мені в душу та стала розривати. Нині настільки складна ситуація, що не описати жодними словами на цьому світі.

- Дуже надіюся, - відказала я.

- Та не дуйся ти через Івана. Він же не настільки ідіот.

Я хмикнула. Це життя настільки бентежне, що торба, а тому я неймовірно сильно боялася неділі.

- Яно, краще вір у те, що у вас із Романом усе буде добре. Не притягуй до себе негатив, а тим більше подумки Івана. Може він схаменеться та заспокоїться. Ти не думала про це?

Юлія намагалася мене заспокоїти. Вона це робила зі всіх сил, бо бачила настільки сильно я змарніла через ці думки.

- Я дуже боюся неділі, - говорила своє.

- Тоді у такому випадку давай я прийду до Івана додому та зв'яжу його, щоб він не прийшов.

У відповідь я засміялася. Юлія говорила вкрай дотепні речі. Вона вміла мене розвеселити.

- Гадаю, що тобі це не вдасться.

- А ти сумніваєшся?

- Мені важко відповісти на це запитання.

- А тому краще подумай про свій зовнішній вигляд - ти взагалі знаєш, що в тебе волосся відросло та тобі варто корні підфарбувати?

Я глянула у дзеркало - і справді. За ці три тижні моє волосся подовшало майже на сантиметр та псувало загальну картину.

- Пофарбуєш мене? - запитала я у Юлі.

- Звісно, - відказала вона. - Проте у мене є одна умова.

- Яка?

- Більше жодних сумних думок, і також я хочу вина. Бахнемо пляшку на двох? М?

Алкоголь. Я щось досі боялася пити, але подрузі відповіла:

- Лише один бокал.

- Оки.

Вечір пройшов чудово. Юля фарбувала мене, і одночасно ми дивилися якусь комедію. Навіть на деякий час я забулася про всі свої негаразди та повернулася у часи, де Яна безтурботна дівчина, яка шукала на свою п'яту точку пригод. Якщо чесно, то я сумувала за тим періодом життя.