ГЛАВА 21

Після тієї події з Іваном я не могла знайти собі місця. Всі вихідні я думала про цього хлопця.

Мені було неймовірно шкода його, але я нічого не могла зробити. Моє серце належало іншому.

Тому нехай Христюк відпустить мене. Він знайде собі гідну дівчину, яка відповість йому взаємністю. Надіялася, що це станеться дуже швидко, бо зараз у його очах сидів неймовірний сум. Я це бачила. Самій було боляче, але таке життя.

За ці декілька днів я абсолютно загубилася у своїх думках, що навіть не помітила - шиномонтаж запрацював. У понеділок до нас прийшло чотири чоловіки, які вже з вівторка стали трудитися.

Клієнтів звісно було не дуже багато, але їх вистачало. Всі займалися роботою. Це мало мене тішити, але я перебувала у сумному настрої, який пофарбував мій світ у сірий колір.

Мій такий настрій помітила Юля. Вона почала мене розпитувати, що сталося, але я вперто мовчала. Якось мені не хотілося розповідати подрузі про Івана, його поцілунок та слова про кохання, а тому брехала:

- Я за роботу переживаю. Боюся, що не буде виторгу або щось піде не так. Це бізнес. Буває дуже багато різних негараздів.

- Дарма так переймаєшся. Все добре. Треба думати лише про гарне, бо якщо думаєш про какашку, то вона чекатиме тебе на кожному кроці. Тому вичисти свою довбешку від дурного та вір у краще.

- Угу, - говорила я, дивлячись як у головному залі робітники змінювали колесо.

- Краще скажи, що з Романом? Ви одне одному пишете?

Юля поставила доволі цікаве запитання. Ми обмінювалися повідомленнями, але останні переважно надсилав мені хлопець, а я неохоче відповідала. Хоча розуміла, що це вкрай не правильно.

Подія з Іваном чомусь дуже сильно вдарила по мені. Якось навіть не вірилося, що я так сильно засмутилася через це все.

- Так, ми листуємося.

- І на які теми?

- Просто питаємо, як справи та все. Далі розмова не йде.

- Надіюся, що коли він приїде, то ваші стосунки стануть глибшими.

- Угу, - сьорбнула чорний чай без цукру. За ці декілька тижнів я звикла до нього. Мені навіть подобалося відчувати його істинний смак  - ловити його терпкість.

Але найцікавіше було інше - без цукру він дійсно смачніший. Раніше цей напій нагадував мені гарячу солодку воду, а нині я відкривала його з іншої сторони. Те саме стосувалося кави.

- Яно, з тобою точно все добре? Бо ти якась дуже пригнічена. Навіть дуже сильно. Я дивлюся на тебе та не впізнаю. Точно нічого поганого не сталося?

Юлію не обманути. Вона бачила, що я не така. Проте знову збрехала:

- Усе добре. Цей стан пройде.

Наступила середа. Зі самого ранку вже кипіла робота. Мене це радувало.

- Привіт, - зайшов до офісу Іван. Хлопець намагався триматися спокійно, але зрадливі очі видавали.

- Привіт, - відповіла я.

- Я вчора подав вакансію на адміністратора, бо мені важко займатися справами та одночасно стояти на касі й приймати замовлення.

Я глянула на брюнета. Він навіть не дивився на мене. Копирсався в шухляді. Хлопець там дійсно щось шукав чи удавав це?

- Гаразд. Це дуже гарна ідея.

- Угу, - продовжував він своє діло. - А Юля коли буде?

- Після обіду.

- Це добре, - проказав Іван.

- Щось загубив? - запитала я та раптом боковим зором побачила, що до нас заїхала до біса знайома автівка - вона належала моєму батьку. Я хоч сиділа за столом, але мої ноги злегка підкосилися. Тепер він дізнається правду.

Чорт! Я так розхвилювалася, що абсолютно не почула відповідь Івана, який сказав:

- Так, один папірець, але він не важливий.

Я піднялася на ноги. Якось не наважувалася йти туди.

- Яно, що сталося? - помітив хлопець мій дивний стан

- До нас заїхав мій батько.

Христюк не відповів, а я вийшла у головний зал, де мій тато пояснював робітникам, що у нього сталося. На жаль, він не був один - на передньому сидінні знаходилася Галя. Спочатку вона дивилася на якісь папери, а коли підняла свої очі, то жахнулася.

Я зі своєї сторони одразу відвела від неї погляд. Якось не кортіло дивитись, як її доволі гарну зовнішність кривить здивування.

- Яно, а що ти тут робиш? - звернувся до мене батько, коли працівники взялися за колеса.

- Та, мабуть, секретаркою підробляє, - вилізла Галя з авто.

Я посміхнулася сестрі з гидким сарказмом і лише після цього відповіла:

- Я власниця цього всього.

Сестра засміялася, а батько роззявив рота. Цей високий чоловік зі сірими очима не вірив, що його Яна на таке здатна. Однак я довела, що не тільки гультіпака - мені вистачило сил це все організувати. Звісно не без Івана, який також вийшов до нас, а тому я далі промовила.

- Але нічого не було б без цієї людини. Це Іван Христюк. Мій надійний помічник.