ГЛАВА 20

Дуже не хотіла йти на день народження. Лише одна думка про це змушувала кривитися. При цьому ще згадувала злість Івана на мене... Цілковитий жах.

До восьмої години вечора одягнулася та нафарбувалася. Для цієї події обрала сукню, яку пошила мені Неля, адже вона була красивою та ховала все зайве.

На превелике здивування вбрання на мені не сиділо так туго, як тиждень тому. Це дуже тішило, а скоріше змушувало пищати від радості. Ніколи в житті не гадала, що буду перейматися за таке.

Раніше все було навпаки - не влізала у штани, то не велика біда. Бігла до магазину та купувала нові без думки, що щось не так, а нині все абсолютно інакше.

Тепер я думала про свій зовнішній вигляд та дуже переймалася за нього, адже хотіла виглядати гарно. Мені набридла ця величезна Яна. Мріяла бути тендітною, а тому йшла до своєї цілі, але це було доволі складно.

Учора ледь не зірвалася коли йшла поряд із кіоском, де продавали запашну випічку. У повітрі вирував настільки солодкий запах, що у мене потекла слина. Хотілося забігти у ту пекарню, купити абсолютно все та з'їсти з ароматним солодким чаєм чи кавою...

Але я себе стримала. Пройшла повз із думками, що скоро стану гарною. Хоча нині вже мала непоганий результат - вісімдесят кілограмів та це трішки видно по сукні.

Звісно б мені хотілося через тиждень мати шістдесят, але такого не станеться. При тому чим менша вага, тим складніше худнути. Це я читала у багатьох статтях, а також подивилася на цю тему чимало роликів у Інтернеті. Тепер знала про схуднення абсолютно все, що навіть скоро зможу підробляти дієтологом.

Але ні – нині мала шиномонтаж, а тому краще займатися цією справою. Бо є у мене така погана риса - як запалаю чимось різко, то потім мене вже не погасити. Добре, якщо цього полум'я вистачало до кінця, але часто так траплялося, що воно гаснуло на половині справи.

Рівно о восьмій годині вечора на мене біля під'їзду чекав Іван. Христюк стояв у білій сорочці та чорних штанах. На його обличчі вирували незрозумілі емоції. З однієї сторони він наче мав нейтральний настрій, а ось з іншої - грізний. Досі злився.

- Привіт, - сказала я.

- Бачилися сьогодні, - буркнув, кинувши секундний погляд на мене, а далі сказав. - Тобі гарно у цьому.

- Дякую, - схилила голову. Натягнута атмосфера, що панувала між нами, висмоктала мій добрий настрій. Але як у нього випросити пробачення? Ехх…

До ресторану ми тупцювали мовчки. Мовчанка настільки сильно колола мене, що хотілося також встати посеред вулиці та сказати:

- Скільки має це все продовжуватися? Ти мала дитина? Ображаєшся на якісь дурнуваті слова?

Але так могла зробити два тижні тому. Зараз у мені щось не так. Я це бачила. Раніше якось було плювати на все. Захотіла о третій годині ночі їсти торт - їм, закортіла піти на танці - та, будь ласка, забажала чіплятися до незнайомого хлопця - взагалі без проблем. А нині я б таке не пішла. Зараз мої думки все частіше починали займати робота, як побудувати стосунки з Романом, а також, що у квартирі варто прибиратися частіше...

Мабуть, я дорослішала. Хоча хто його знав. Все, що робиться, то точно до кращого. Якби підла Галя не виставила мене з фірми, то б точно не мала те, що нині є.

Через двадцять хвилин ноги принесли мене до мого улюбленого ресторану - "Білий рояль". Саме тут почалася вся та катавасія з Романом. Ех... Мені якось від цих спогадів стало смішно та одночасно тепло.

Коли зайшли до просторого та світлого залу, то всі гості вже знаходилися на місці. Святкування бурлило на повну потужність.

- О, нарешті! - з'явилася невідомо звідки Вікторія. Сьогодні вона дивувала своєю чарівністю. Темне волосся було зібрано у високу зачіску, а тендітну фігуру прикрашала рожева сукня, яка повністю обліплювала її та підкреслювала гарні сторони.

- З днем народження, - сказав Іван та тицьнув дівчині конверт. - Тобі від нас.

Цієї миті, відчула себе неймовірною дурепою. Прийшла на день народження, а при цьому забула про подарунок. Моя пам'ять абсолютно в дірках! Добре, що Іван попіклувався про це.

- Дякую, - усміхнулася вона, але якось усмішка не виражала щирість. Неозброєним оком виднілося - чорнявка хотіла чогось цікавішого за гроші.

- Бажаємо тобі міцного здоров'я та всього найкращого, - сказала я, щоб не мовчати, мов риба.

- Дякую, - повторила Віка та обійняла мене, а далі Івана. Після цього нас запросили за стіл, де було настільки багато спокусливого, що я одразу навалила собі салат, аби не думати про інше.

Це свято було доволі сімейним. На ньому не знаходилося багато друзів чорнявки, а якщо точніше, то лише одна подруга - Соломія, а решта родичі. Останні з неймовірною цікавістю зиркали на мене.

Навіть здавалося, що це все було затіяно заради того, щоб показати мене всім, або я помилялася та накручувала себе. Моя персона не настільки особлива, а тому, Яно, жуй салат.

Іван, який знаходився поряд, просто сидів. Він навіть вино не пив.  Хлопець втупився в одну точку та втикав туди.

На жаль, нічим не могла йому допомогти. Я просила у нього пробачення, а він все одно ображається, як мала дитина