ГЛАВА 18

На тому дуже скупому та вельми солодкому поцілунку закінчилося наше побачення. Як я себе відчувала? Неймовірно щасливо, але хотілося звісно більше. Серце палало бажанням…

Треба радіти, що так все сталося, адже все могло бути гірше. Також не все одразу - він кинув мені приманку, щоб два тижні варилася у фантазіях та думала тільки про нього.

- Чао, - сказав Роман, коли дійшли до мого будинку біля десятої вечора. - Через два тижні я тобі зателефоную.

- Прощавай, - відповіла я голосом, що злегка тремтів.

Між нами запанувала тиша. Здавалося, що ми маємо тут обійнятися, але цього не сталося. Роман Жерданов пішов. Мабуть, так і мало трапитися. Але хотілося теплішого прощання, або я перегинала палицю.

Зайшовши до квартири, одразу зайшла до ванної кімнати, де у мене стояло дзеркало на весь зріст - почала дивитися на себе.

Загалом не могла назвати себе невродливою - у мене великі карі очі, акуратний та рівний ніс, непогані губи... Звісно нема вилиць, а замість них щоки, але це можна виправити. Треба тільки схуднути.

Далі скинула сукню - тут все сумніше. Ой, навіть дуже погано - якби я була хлопцем, то б точно не хотіла таке мацати - все, що нижче грудей - фе.

Я щось впала у депресію. Наче мала стрибати від щастя - ходила на побачення з хлопцем своєї мрії, а тут ледь не плакала. Але сама вина, бо розпустила себе, але до років дванадцяти мною вітер хитав. Була такою дримбою, що всі жахалися.

Однак коли почався підлітковий вік, то стала сильно набирати вагу. Звісно мама намагалася організовувати правильне харчування, але хтось у школі їв булочки. Я спочатку якось навіть не звертала уваги, але далі...

Я дивилася на струнких однокласниць та розуміла, що щось не так. Вони такі всі гарні, легкі... А про мене не можна було сказати такого. Звісно попри свою вагу мала пластичне тіло, бо займалася танцями, але замість того, щоб після тренувань запхати до рота кляп, то клала туди булки.

Мама неймовірно сильно сварилася та намагалася мене стримувати. У неї це виходило. Довго вона тримала на позначці сімдесят п'ять кілограмів, але коли вона померла, то...

Для мене це був складний період. Заїдала травму, а батько в перші два місяці абсолютно не просихав - пиячив страшно. Він себе винив у смерті мами, адже, гадав, що мав настояти на аборті, а не погодитися залишити дитину.

Складна ситуація. Усі знали, що таке могло статися. Лікарі не раз пропонували мамі позбутися чада поки це було можливо, а далі... Далі нема, що згадувати. Було дві труни.

Ця подія сильно вдарила по всіх, але винятком стала Галя. Вона взагалі жодним чином не відреагувала на це. Сестра ледь не пропустила похорон. Проте це лежало на її совісті.

Стала на ваги - вісімдесят чотири. За тиждень чотири кілограми. Наче не дуже погано, але за два наступні тижні мала докласти максимальних зусиль, аби ваги показали менше вісімдесяти, а краще сімдесят п'ять. При такій вазі ще не сильно огрядна...

Але якщо у нас на третьому побачені з Романом усе дійде до ліжка? Мені соромно. Зараз я дивилася у дзеркало та неймовірно сильно відчувала це.

На словах можу розповідати, що немислимо пристрасна, але на ділі... Комусь, тобі треба максимально швидко скидати вагу. Більше тут нема, що сказати.

Після душу лягла на ліжко та згадала, що треба подзвонити батьку, але вже стояла вкрай пізня година. Тому вирішила написати йому. Схопивши телефон, розблокувала його, і тут раптово вискочило повідомлення від Івана.

- Я більше не можу приховувати, адже відчуваю до те...

Однак далі я не встигла прочитати, бо текст, який мав чималі розміри, зник. На мене впало здивування, і я стала друкувати.

- Іване, що це було? Де ділося повідомлення? Що ти мав на увазі?

Коли відправила ці слова хлопцю, який знаходився у мережі, то він щось дуже довго писав, неймовірно довго, либонь, десь хвилин п'ять, але мені прийшло коротке.

- Привіт, вибач, це було не тобі.

Як смішно. Ще один - не тобі. Забембали ці писаки.

- Гаразд, буває, - відписала я.

Іван навіть не прочитав мою відповідь, а одразу вийшов із мережі. Але це мене не хвилювало - всі помиляються. Тому перекинула свою увагу на іншу справу - на батька, який одразу мені зателефонував.

- Привіт, Яночко, - чула його голос. - Як ти?

- Нормально, - встала на ноги та пішла на кухню, жахливо хотіла пити.

- Ти дійсно не хочеш повернутися? - питався він.

Пила воду та думала, що мені відповісти. Якась частина воліла розповісти, що я невдовзі відкрию свій шиномонтаж, але стримала себе, та згадала одну дивну закономірність за собою - якщо чимось починала дуже сильно хизуватися, то воно не виходило, а тому промовчала. Коли все почне працювати - тоді скажу.

- Ні, я поки займаюся саморозвитком. Не бажаю повертитися в "Lalel".

- Шкода, але знай - двері для тебе завжди відчинені.

- Добре, - сказала я.

Далі наша розмова почала литися про різні теми, але переважно говорив він, а я дивилася на білу орхідею. Вельми гарна квітка. Шкода, що забула подякувала мамі Івана. Вона старалася виростити таку красу.