ГЛАВА 17

Неділя почалася не весело -  з болю. Раптово на три дні раніше прийшли місячні. Вони нахабно постукали у двері та нині мучили їдкими спазмами. Останні не давали можливість встати з ліжка та долізти до ванної кімнати, щоб знайти та випити знеболювальне, яке полегшить життя.

Хоча дивно, що саме сьогодні ці друзі вирішили нагадати про себе. Зазвичай, а якщо говорити точно, вони з’являлися у той самий час.

Сьогодні ввечері у мене побачення. Ми, мабуть, будемо багато ходити, а тут - на тобі. Я звісну можу закинутися пігулками, але навіть найсильніші таблетки мені допомагають не більше, аніж на дві години. Далі почне трусити, я скручуся калачиком та стану плакати. На щастя, таке бувало тільки в перший день, а далі все приходило у норму. Але чому саме сьогодні? Чому не завтра?

Я хотіла одягнути білу сукню, але видно - не доля. Звісно можна ризикнути та постійно боятися, що щось піде не так - та хтось покаже свій червоний язик. Тому варто знайти щось темне.

Тільки біля дванадцятої я змогла встати. Таблетки від болю вже діяли, але не настільки, щоб його не відчувати. Легке відлуння пронизувало організм. Якось цього разу місячні розбушувалися.

У мене навіть почало складатися враження, що вони спеціально знущалися. Сьогодні такий важливий день, а вони... Краще б учора подзвонили у дзвони, але ні! Саме сьогодні!

Я схопила склянку та налила собі з фільтра води. Так зробила тричі, а після цього взяла смартфон та зателефонувала Юлі.

Десь пів години ми спілкувалися. Я розповіла дівчині про вчорашню вечерю з батьками Івана. Подругу розвеселила моя розповідь, а мені якось було зовсім не смішно.

- Вони вже про весілля заїкалися? Ти прикинь? Я шокована. Ці люди думають, що ми з Іваном любляча пара! - говорила дивлячись на орхідею, що стояла на підвіконні. Сьогодні розпустилася третя квітка - вона була найбільша серед усіх.

- Ну вони хочуть для сина сім'ю.

- Ти бачила Івана?

- Якщо звісно йому змінити окуляри, підстригти нормально та одягнути належним чином, то вийде нормальний хлопець.

- Або нічого не зміниться, - хмикнула я та обурилася. - Ти мені Івана сватаєш!?

Юля залилася дзвінким сміхом, а мені якось зовсім було не до цієї емоції. Я насупилася.

- Я не сватаю його тобі, а просто жартую. Ти добре знаєш, що хочу, щоб у тебе все вийшло з Романом. Але мене збивають слова Нелі, а скоріше змушують задумуватися, що третім у тому любовному трикутнику може стати саме Іван.

Тепер я від сміху ледь не надірвала живіт. Серйозно? Іван? Це смішно! Юля загнула, що просто капець! Не вірила в таке, а тим більше у ворожіння.

- А мені здається, що все можливо. Ти ж не знаєш, що насправді думає собі Іван? А якщо ти кохання всього його життя?

- Не можу я бути його коханням. Ми абсолютно різні люди, а також.. Ну це просто неможливо. Я не вірю. Більше не кажи мені таких дурниць, бо важко слухати таке.

- Добре. Але, мабуть, варто буде якось знову сходити до Нелі - може карти щось нове скажуть.

- Юліє,- обурливо протягнула я. - Замість того, щоб дурню нести, то краще скажи, що таке закинути до рота, аби мене місячні не вбили, бо щось випила знеболювальне, а воно абсолютно не допомагає.

Коли я говорила ці слова, то безпощадний біль просто вивертав. Ніколи в житті не відчувала такого.

- Тобі так зле?

- Ага, - скривилася я. - Крок зробити боляче.

- Давай я піду до аптеки та привезу тобі ліки.

- Буду дуже вдячна, - промовила та зловила спазм.

До другої години дня я лежала трупом на ліжку. Все абсолютно боліло, але, на щастя, медикаменти, які привезла подруга, врятували мене. Через двадцять хвилин вони всмокталися у кров, та я відчула, що навколо світ починав бути яскравим, та розуміти, що життя дійсно прекрасне. Навіть з'явилось натхнення щось робити, а тому кинулася до шафи та стала думати, що обрати для побачення.

Вибір перед очима поставав великий та одночасно малий. Весь одяг, який я міряла якось дуже сильно мене облягав та підкреслював мої недоліки. І як я в цьому ходила? Жах...

Годину витратила на цю марудну справу, аж поки не обрала сукню у вигляді довгої сорочки, яка мала темно-зелений колір. Це єдине, що мені сподобалося. Вона наче не виділяла мої недоліки, але одночасно я в ній виглядала непогано...

Дивилася у дзеркало та ніколи в житті не могла подумати, що стану так сильно думати про свій зовнішній вигляд. Але, мабуть, рано чи пізно це мало статися. Тепер  навіть радію, що батько випер мене у творчу відпустку.

Варто буде йому сьогодні зателефонувати та запитати, як у нього йдуть справи, бо якось ми довго не говорили. Головне не забути це зробити після побачення.

До зустрічі залишилося небагато. Я йшла до місця призначення та хвилювалася, але не так сильно, як  уперше. Тоді у мене взагалі пробігали думки у голові, що хлопець надурив довірливу Яну...

Роман стояв на місці. Білявий красень щось гортав у телефоні та усміхався. Цікаво, а що таке смішне показував екран його смартфона? М?

- Привіт, - підійшла я до нього. Мої очі, які сьогодні підкреслювали чорні стрілки, дивилися на Романа, що підняв свій смарагдовий погляд, що змусив ледь не впасти. Яке це велике задоволення йти на побачення з людиною, яка тобі так сильно подобалася.