ГЛАВА 14

Я забігла до жіночої вбиральні та важко дихала. Сестра Івана мене не побачила, але яке треба мати щастя, щоб зустрітися з нею саме сьогодні у цьому закладі! Вона зіпсувала побачення, якого так чекала! Я точно втратила Романа!

Який нормальний хлопець потерпить те, що дівчина запросила його на побачення, а потім нахабно втекла? Тепер він думатиме, що я якась пришибнута... А все завдяки Вікторії! А Скоріше через брехню Івана! Чорт! Така нині зла, що важко передати. Хотілося верещати на всю горлянку.

Від безвиході я заплакала. Сиділа в кабінці на унітазі та заливалася солоними слізьми, які своєю гіркотою отруювали душу. Тепер мої мрії щодо Романа розбилися на друзки. Яка я невдаха!

Декілька хвилин ревіла, а далі вийшла та встала навпроти дзеркала - жах. Солоні сльози зіпсували макіяж. Тепер я була схожою на повію. А хіба існували повії зі зайвою вагою? Мабуть, що ні...

Я стала вмиватися - холодна вода дуже погано змивала косметику. Тепер чорна туш розвезлася по усьому обличчі. Стало ще гірше, аніж було до цього. Довелося взяти декілька крапель мила - воно допомогло, але шкіра моментально стягнулася та здавалося, що зараз потріскається та утворяться глибокі каньйони, які стануть кровити та жахливо боліти.

Хоча мені на все було плювати. Романа я загубила навіки. Від цієї думки серце болісно стиснулося. Мабуть, дійсно не доля. А якщо мій суджений ще красивіший хлопець? Але куди краще - Роман ідеал. Звісно за п'ять хвилин розмови з ним, втямила, що він трішки зарозумілий, але навіть такого нахабу можна приручити. Однак це точно робитиму не я. Хай тій кралі, якій він дістанеться, пощастить...

Раптово відчинилися двері та зайшла літня прибиральниця. Вона глянула на мене своїми старими й колись гарними очима та запитала:

- Із вами все добре? Я можу вам чимось допомогти?

- Так, - сказала я. - У вас є чорний вихід? Мені треба вийти зі залу так, щоб не бачила одна людина.

- А ви заплатили за замовлення?

- За моїм столиком сидить хлопець, який за все заплатить.

- Який столик?

- Сьомий.

- Зараз я прийду.

Прибиральниця вийшла, а я знову стояла в туалеті абсолютно одна. Невже думала, що їй збрехала. Але через декілька секунд вона зайшла та промовила:

- Ходімо.

Жінка вивела мене до чорного ходу та сказала.

- Йди.

- Дякую, - прошепотіла я та запитала. - А за сьомим столиком знаходився білявий хлопець?

- Не знаю - я запитала чи всі столики зайняті клієнтами, і мені сказали, що так.

- Я зрозуміла.

На дворі стояла літня прохолода. Від жаркого дня не залишилося жодного сліду. Я повільно йшла вулицею та витирала сльози. Звісно мозок прораховував той факт, що цей гарний вечір міг завершитися жахливо, але, щоб так все було погано, то навіть не уявляв.

Моїм найгіршим варіантом було наступне - ми посиділи б годинку, про щось би говорили, а потім би Роман сказав:

- Дякую за вечір. Прощавай. У нас нічого не буде.

А який найкращий - пристрасна ніч, а вранці ціла гора букетів та пропозиція вийти за нього заміж.  Звісно, ймовірність такого складала лише один відсоток, але життя, як я зрозуміла, доволі непередбачуване.

Хоча тішило те, що Галя надурила мене, та вони не ходили до ресторану. А якщо Роман збрехав? Хоча яка нині різниця? Між нами нічого не може бути. Нині я оплакувала стосунки, яких не було.

Є інша важлива деталь - якби Іван не збрехав своїм батькам, то все б склалося інакше. Я щось починала не вірити у те, що тільки за такої умови надали приміщення. А якщо мій однокласник щось задумав? Може він мені мстився за щось?

Раптово охопила колюча злість, яка змусила мене витягнути з чорної сумочки смартфон та набрати номер брюнета.

Після четвертого гудка я почула голос Христюка, який був наповнений здивуванням.

- Щось сталося? - питався хлопець.

Я не знала навіть із чого почати. Мене настільки сильно переповнювали емоції, що не могла передати словами.

- Сталося, - намагалася зберігати спокій, адже якось не гарно починати розмову з репету.

- Що? Ти ж наче мала бути на побаченні? Той хлопець тебе образив?

- Мене дійсно образили, але не Роман, а ти! - останні слова я прокричала. Не стрималася.

- Як? Мене там не було? Яно, ти щось плутаєш...

- У ресторан прийшла твоя сестра! Довелося тікати, аби вона мене не побачила! Ти розумієш, що сталося? Я втекла з побачення із хлопцем своєї мрії! І все через тебе! Все через твою дурну брехню!

- Але я не знав, що туди піде Вікторі, - виправдовувався Христюк, але я плювала на його слова. Мені треба було на когось вилити свою злість.

- А мені все одно!

Після цього тицьнула на червону трубку та ще сильніше заплакала. Нещасна моя доля. Тепер марення про Романа залишаться тільки мріями.

Через пів години я майже дійшла додому. Іван мені спочатку телефонував, а потім став писати. Постійні сповіщення на смартфон дратували, а тому вимкнула Інтернет та решту дороги дріботіла ногами у тиші та час від часу шморгала носом.