ГЛАВА 12

П'ятниця почалася з біганини. Однак це принесло солодкі плоди. Тепер я офіційно стала власницею шиномонтажу "Літо-Зима". Це дивне відчуття розуміти, що у тебе з’явилася власна справа, де нині налічувалося лише три робітники.

Я була генеральним директором, Іван знаходився на посаді помічника, а Юлія обіймала посаду бухгалтера. Дуже надіялася, що невдовзі нас стане більше. Треба щонайменше п'ять працівників на повний робочий день.

Одночасно мене чомусь пронизував страх. Я боялася, що нічого не вийде. Жахалася, що за місяць не заробимо грошей, адже "запасних" коштів у кишені не мала.

Мій мозок варився в цих бридких помислах. Я була сконцентрована тільки на цьому, що навіть не помічала подій довкола. Якщо хтось б запитав, як я доїхала до свого офісу, то б точно не відповіла.

Тепер до мене дійшло, чому мій батько часто ходив насуплений. Його, мабуть, також огортали подібні емоції. Інколи він міг сидіти за столом, нічого не їсти та тупо дивитися в одну точку. А коли ми питали у нього, що трапилося, то він казав:

- Усе добре.

Він також переживав, що його можуть спіткати невдачі, але ні. У нього все було добре. За всі роки існування косметичного бренду "Lalel" не траплялося жодних халеп. Продукція дуже добре заходила жінкам, адже вирізнялася гарною якістю та доступною ціною.

І ось чому батько сильно злився, коли хтось робив щось не вчасно. Тепер я його розуміла. Хоча звісно " Літо-Зима " не почало працювати, але я вже була ладна відгризти пальці тій людині, яка щось зробить не так.

Навіть на фоні цього всього абсолютно забула про Романа та наше побачення.

Хоча для мене це неймовірно важлива подія. Однак стану про це крутити собі в голові після шостої години, адже нині ми з Іваном чекали на авто, яке мало привести частину з того, що ми вчора замовили.

- Купила вчора сукню? - раптово запитав Христюк.

- Що? - здивувалася я, адже не уявляла, що цей худорлявий чорнявий хлопець стане таке запитувати.

- Ти ж наче вчора мала йти в магазин за нею? Чи ні?

- Так, - махнула рудою головою.

- Я заплутався. Купила?

- Ні, так... Мені мають її пошити.

- Невже нічого не сподобалося? Чи те побачення дуже особливе?

- І перше, і друге. А навіщо ти питаєш?

- Просто цікаво, - знизав він плечима.

Я дивно гляділа на Івана. Не розуміла навіщо він дізнавався про сукню? Для чого це йому? Мабуть, просто цікавість. Чоловіки дуже дивні створіння.

Через годину приїхала вантажівка, яка привезла частину зі замовлення. Це були різні ключі, компресори, а також штукенція для розбортування шин та стабілізації. Кур'єри швидко це вивантажили та склали в кут приміщення. Там назбиралася чимала купа.

- У понеділок прийдуть ще меблі, скляні перегородки та можна буде займатись облаштуванням, - промовив Іван. – Якщо не будемо горобцям дулі показувати, то швидко знайдемо працівників та через тиждень відкриємося.

- Тоді я на вихідних, мабуть, займуся дизайном. Мені здається, що рожевий колір непогано підійде під загальний інтер'єр...

- Давай краще разом подумаємо над кольоровою гамою, - запропонував Іван, якому не сподобалася моя ідея.  

- А чим тобі рожевий поганий? У нас по місту нема подібного закладу в таких барвах, а тому це добрий шанс, щоб вирізнитися.  

- Це так, - погодився він. - Однак варто брати до уваги, що більшість водіїв - чоловіки, які не стануть охоче заїжджати у рожевий рай. Звісно це не стосується періоду перевзування, але загалом твоя пропозиція погана.

- Невже? - склала я грізно руки в боки. - А ти не подумав, що є багато водіїв жіночої статі, яким би приємно було відвідати саме такий шиномонтаж.

- Ну тоді на роль працівників будемо шукати накачаних чоловіків та одягатимемо їх в еротичні костюми зайчиків!

- Гарна ідея, - уже почала уявляти я цю картинку та усміхатися.

- Ну тоді нас чекає провал. Ми маємо бути орієнтованими на дві статі.

- Усі чоловіки трішки хворі на голову - бояться рожевого. Це смішно.

- Яно, це психологія. Тому варто буде завтра чи у неділю подумати над цим. Я повністю не відкидаю твою ідею, але краще комбінувати рожевий з іншим кольором.

- Гаразд, - буркнула я, та цієї миті ми почули чиїсь кроки.

Коли я обернула голову, то побачила перед собою чоловіка у темній сорочці та чорних штанах. Йому на вигляд було років п'ятдесят. Він мав темне волосся, зеленуваті очі, прямий довгий ніс... Це прийшов батько Івана, адже був старшою копією хлопця, що стояв поряд.

Мені стало якось навіть страшно, та охопило хвилювання. Я не очікувала, що він прийде. Чому Іван не попередив? Чи він не знав?

Я кинула погляд своїх карих очей на брюнета, який видно сам не очікував, що з’явиться його батько. Але вже нічого не змінити.

- Доброго дня! - привіталася я, усміхаючись.

- Вітаю, Яно, - сказав приязно чоловік.