ГЛАВА 11

Я тихо сиділа за столом. Якось не сприймався той факт, що завтра у мене буде побачення з Романом у доволі вишуканому ресторані. Це тобі не "Дача", де вічно творилася гульня безшабашна.

Обличчя розпливлося в радощах. Тільки зараз до мене дійшло, що насправді сталося. Я проведу вечір із хлопцем своєї мрії! Це просто неймовірно! Невже у моєму житті нарешті наступила біла смуга? Мабуть, що так!

Роздирало дивне хвилювання. Від нього хотілося стрибати та кричати. Варто було негайно поділитися цією інформацією з Юлічкою. Тому похапцем схопила смартфон та зателефонувала подрузі.

Білявка одразу взяла слухавку та сказала:

- Ти на голосному зв'язку. Я роблю нігтики Танюші. У тебе щось важливе?

- Ага!

- Наскільки?

- Думаю, що ти від того, що я тобі скажу, впадеш додолу.

- А точніше? - запитала Юля.

- Я запросила на побачення Романа, та він погодився зі мною піти.

Прокотилася тиша. Мабуть, моя подруга там кінці відкинула.

- Ти жива? - запитала я.

- Це Таня, - раптово обізвався дівочий голос. - Тут Юля в ступорі. Дивиться на мене величезними баньками та навіть не кліпає. Може її щипнути?

- Спробуй, - відповіла та почула дивний звук та зойк подруги. Юля повернулася до свого тіла.

- Юлічко, ти жива? - запитала я.

- Не знаю, - відповіла дівчина. - Ти мені оце правду сказала? Точно? Це не жарт?

- Ні, - відповіла я. - Це реальність. Я зібрала всі свої соплі в кулак та написала йому.

- І він одразу погодився?

- Ну трішки повикабелювався, а далі сказав, що добре. Але видушу більше - ми йдемо в Torre.

- Ого, нічого собі! - роздався голос дівчини, якій Таня робила манікюр.

- Туди потрібно гарно одягнутися, - вимовила Юля. - У тебе є якась вишукана вечірня сукня? Хоча я знаю весь твій гардероб. Нема у тебе такого.

І справді - у мене серед речей не знаходилося подібного. Я мала велику кількість суконь, але такої, щоб вечірня та розкішна - ні.

- Значить підемо та купимо, - запропонувала я. - Ти сьогодні коли будеш вільна?

- Після четвертої.

- Ок, тоді  зустрінемося та підемо? Згода?

- Ага.

Після розмови з подругою я ще пів години літала у своїх мріях, але далі повернулася до реальності, бо мені став писати Іван. Я не спішила йому відповідати. Хотіла ще трішки побути у своїх рожевих фантазіях, але треба працювати.

Тому швидко поснідала, одягнулася та подалася до приміщення, яке невдовзі стане "золотою жилою". Коли я знаходилася на місці, то Іван уже чекав на мене.

Чорнявий хлопець стояв та пив гарячу каву! Він взагалі нормальний? Тут земля плавилася від спеки, а він заливав у себе окріп. Хоча з однієї сторони я влітку завжди купалася в гарячій воді. Але це не зупинило мене від того, аби не сказати жарт:

- Ти з роду Таргарієнів?

- Що? - не зрозумів він мене.

- Ясно, - махнула я рукою. - Довго чекаєш?

- Хвилин п'ять.

- Це добре, бо я бігла зі всіх сил.

- Могла на марштурці під'їхати.

- Ні, дякую. Після тої поїздки, то я якось боюся громадського транспорту. Також мені корисно багато ходити.

- Я б на твоєму місці пішов до поліції.

- А я б змінила стиль.

Іван насупився. Він глянув на свою сорочку, а потім на мене.

- Не смішно.

- Вибач. Я не хотіла образити. Просто бісить коли кажуть про поліцію.

- Ок, не буду більше згадувати.

Після того, як брюнет залив у себе рештки кави, то ми сіли працювати. Спочатку замовили все потрібне для нашої справи. Якось так вийшло, що фактично витратили весь бюджет. Це мене трішки засмутило, але залишалося лише надіятися, що за перший місяць у нас буде якийсь заробіток...

Далі перед нами стояла ще одна деталь - назва шиномонтажу. Ми довго думали та зійшлися на ідеї "Літо-Зима", адже пропозиція Івана "Надійні колеса" мені не подобалася. Хоча він чомусь наполягав на ній.

- Вона мені не імпонує, адже якась рагульна, - говорила я.

- Ну тоді здаюся. Нехай буде "Літо-Зима". Звісно назва трішки зажована, але ок.

Іван глянув на годинник. Стрілки показували половину четвертої. Це означало для мене, що через пів години треба телефонувати Юлі, а ось мій бізнес-партнер мав інші плани.

- Сходимо та спробуємо сьогодні зареєструвати фірму?

- Ой, - розгубилася я. - А давай краще завтра?

- Чому? До кінця робочого дня ще багато? Навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити нині?

- Мені треба сьогодні купити сукню, - сказала я правду.