ГЛАВА 10

Наступного разу мої очі відчинилися вранці. Я була вдома та лежала на своєму ліжку. Мене мучив страшний біль у животі, а у роті сидів дуже неприємний запах. Від нього було так противно, що не передати.

Хоча нині мучили інші думки. Як я опинилася вдома та чому блювала? Невже два бокали вина таке зі мною зробили? Чи може алкоголь був неякісний, а плюс на порожній шлунок? Хто його знав…

- Жива? - раптово пролунав голос Івана, який зайшов до моєї кімнати. В руках він тримав пляшку мінералки.

Моя душа опустилася в п'ятки, а тіло було тільки в одній білизні. У голову полізли такі думки, що стало вельми страшно, а тому, щоб довго не жахатися, то я запитала прямо:

- Я надіюся між нами не було інтиму?

Іван хитро усміхнувся, сів на край ліжка та протягнув пляшку. Мені хотілося її вихопити з його рук, але не могла. Я боялася відповіді хлопця.

- Між нами цієї ночі багато було цікавого, - промовив він.

- У сенсі? - скрикнула я.

- Та не переживай так, - зникла усмішка з його обличчя. - Я хотів пожартувати, а ти так одразу.

- Що між нами було? - перепитала я.

- Тобі стало погано, я привіз тебе додому, ти блювала пів ночі водою...

- А чому я фактично гола?

- Ти верещала, що тобі жарко та примусила роздягнути тебе.

- Це жахливо, - прошепотіла я, відчуваючи сором.

- Не переживай, я не дивився на тебе, - сказав хлопець та продовжив. - Пий воду, бо ти зелена. Тобі треба виганяти з тіла цю всю гидоту.

Я взяла пляшку. Іван мав рацію. Вода стала живильним еліксиром для мене. Кожний ковток наповнював організм силою та втамовував біль. Іван тим часом спостерігав за моїми діями, а у голові визрівало нове питання, яке озвучила після того, як випила пів пляшки води:

- А чому саме ти мене відвіз додому? Це могла зробити Юля.

- Твоїй подрузі було не до тебе - вона сама перебрала.

- Ясно...

- Однак саме я мав тебе відвести, бо не хотів псувати легенду, що я твій хлопець.

- А навіщо, ти взагалі сказав, що я твоя дівчина?

- Бо коли я сповістив батьку, що маю намір використати приміщення для відкриття власної справи, то він сказав, що дасть його мені, якщо бізнес-партнер буде членом нашої сім'ї... Тому я збрехав.

- І тобі повірили?

- Так, - махнув він головою.

- Таке собі. Але могло бути гірше.

- Ти злишся?

- На що? - запитала я.

- Що мені довелося таке сказати?

- Ні. Це все одно формальність, але наступного разу попереджай куди йдеш...

- Гаразд, -  погодився він. - Як себе почуваєш? Ще нудить?

Ой, це питання було важким, адже я сама не знала, що зі мною коїлося. Вода дала полегшення, але не настільки, щоб відчувати себе свіжою.

- Мені треба випити щось сильніше за мінералку. Там у ванній в шафі є червоні пакетики, де великими літерами написано "Від отруєнь". Можеш мені його принести? А також чашку?

Іван жваво встав та пішов виконувати моє прохання. Я була дуже вдячна йому за допомогу, але одночасно сковував сором - він бачив мене п'яною та  майже голою.

Коли чорнявий хлопець приніс мені ліки, то я у нього запитала очевидне:

- Це ти тримав мене над унітазом?

Христюк позитивно кивнув головою, а мені хотілося заховатися під ковдру.

- Дуже гидко було?

- Яно, все добре, - запевняв він. - У мене інше питання - чого ти на голодний шлунок п'єш? Хіба ти не розумієш, що це найгірше, що може бути? Мені доводилося в тебе насильно заливати воду та чай з ромашки, щоб ти мала чим блювати.

- Я не думала, що від двох бокалів щось буде, а на голодний шлунок - бо худну.

- Я це зрозумів, - промовив Іван. - Також ти пів ночі Романа кликала.  

- Саме заради нього я на дієті. Мрію його завоювати.

- Зрозуміло, - протягнув Іван.

Тільки біля дванадцятої години дня я ожила та встала на ноги. Першим ділом побігла в душ, а після нього подалася на кухню, де Іван зварив гречку. Як це  було мило... Останній раз мені сніданок готувала мама в одинадцятому класі, а тут хлопець. Однак ні - він просто мені друг. Хлопцем для мене може стати лише Роман.

Тут я занурилася у солодкі мрії про блондина. Але мої марення перебив Іван, який сказав:

- Пропоную сьогодні оглянути приміщення, скласти список чого треба купити та шукати місця, де його придбати.

- Угу, - махнула головою та ловила себе на думці, що зараз якось не хотіла думати про справи. Але треба... Зараз мені не можна задирати ноги та чекати, що все якось самостійно владнається. Тепер я сама керувала своєю долею та мала робити все, щоб досягнути успіху.

Поки ми їхали до того приміщення, то Іван розповідав мені про свої минулі роботи та бідкався, що його брали тільки на посади продавців.