ГЛАВА 9

Я їхала у таксі до клубу. У мені танцював неймовірно гарний настрій. Поки все йшло відносно добре. Звісно крадіжка грошей, то вельми сумно, але це буде гарним уроком, як не варто їздити в громадському транспорті. Інколи треба пройтися ніжками, а не відчайдушно запихатися до набитої маршрутки.

Також у мене буде помічник - Іван. Хоча якось дивно, що життя звело нас саме сьогодні. Однак, мабуть, так мало бути. Від долі не втекти. При цьому одна голова добре, а дві краще. Тому ймовірність того, що у нас будуть помилки стане меншою.

Нарешті авто зупинилося. Я вилізла зі заднього сидіння та своїм носом нарешті вловила свіже повітря, бо той запах, що стояв у таксі викликав легке відчуття нудоти. Той мішечок із ваніллю смердів неймовірно жахливо. Не знала, як було тому водію, але мене трішки вкачало, але загалом це не псувало мені вечір. Просто дрібна халепа.

Звісно тільки на свіжому повітрі я позбулася цього відчуття та стовбичила на вулиці, поки не приїхала Юлія. Моя подруга сьогодні одягнула сукню червоного кольору, яка до грудей обліплювала її тіло, а далі мала вільний крій.

- Довго чекала? - запитала білявка.

- Десь п'ять хвилин, - відказала я.

Далі ми пішли до клубу. Наша розмова почалася з крадіжки грошей, а завершилася тим, що я разом з Іваном почну свою власну справу. Мої вуста опустили той факт, що хлопець сказав своїм батькам, що я його дівчина. Гадала, що цю формальність взагалі не варто згадувати. Ніхто не дізнається про це. Натомість я сказала Юлі наступне:

- А може підеш до нас бухгалтером?

- Серйозно? - здивовано запитала вона, сьорбаючи якийсь коктейль. Я зі свого боку пила апельсиновий сік. Дієта.

- Так, а чому ні? Потім станеш фінансовим директором. Звісно не одразу, але згодом ми розкрутимося, та все буде ок.

- Це точно, - протягнула вона. - А Іван дуже змінився?

- Ні, ті самі сорочки та смішні окуляри.

- Значить у цьому житті є дійсно сталі речі.

- Ну ми не змінилися.

- Ой, та змінилися. Ти перефарбувалася в рудий, а я стала білявкою... А чого ти не п'єш? Невже ти так серйозно взялася за дієту?

- Ага, - сумно відказала я. - Просто мені дуже хочеться причарувати Романа. Як подумаю про нього, то в мені такі метелики літають, що просто капець. Я неймовірно сильно закохалася в того хлопця та зроблю все необхідне, аби він став моїм.

Юлія задумливо підняла очі, а далі перевела свій погляд на мене та сказала:

- Тоді Неля правду балакала - буде любовний трикутник, де третьою людиною виступатиме твоя сестра Галя.

Я не відповіла, бо фактично забула, що там мені віщала та ворожка, адже не вірила у це все. Однак інколи довіряла гороскопам, але при умові де пишеться наступне:

Скорпіонам варто на цьому тижні чекати великих успіхів та додаткові надходження грошей.

Ось таке мені неймовірно сильно було до вподоби, а ось коли писали щось недобре, то я одразу відхрещувалася від такого та переконувала, що це дурня.

Але це стосувалося тільки гороскопів. Усе решта - лайно на патичку. Тому ніяк не прокоментувала слова подруги, яка далі вимовила:

- А ти просила у Романа вибачення за те, що тоді сталося?

- Ні, а треба? - підняла свої коричневі брови.

- Так, ти взагалі маєш із ним уже почати спілкуватися. Треба спочатку стати друзями, а далі брати бика за одне не парне місце. Гадаю, ти зрозуміла, що маю на увазі.

Я на мить собі уявила. Мене чомусь це видовище потягло на сміх.

- Чого гиготаєш? Я тобі правду кажу. Треба вже його зваблювати. Звісно поки словами, а далі вже рештою.

- Навіть не знаю... Мені якось страшно йому писати.

Юлія у цей момент глянула на мене, мов на якусь малу дитину, яка боялася спати без світла та мами.

- Мрієш із ним цілуватися та в ліжку розважатися, а написати декілька слів вибачення, то все - боїшся. Яно, де твоя сміливість?

Юлія мала рацію. Вона на сто відсотків говорила правильні речі, але мені дійсно було лячно це робити. Навіть дуже.

- Яно, бери телефон, - говорила моя подруга.

- Я... Не...

- Випий бокал вина та все вийде, - раптово сказав до мене бармен, який попри свій молодий вік мав лисину на голові. Загалом йому на вигляд було десь тридцять, а може трішки більше. Важко було сказати точно, бо це не давало зробити освітлення, яке мерехтіло.

- Я на дієті, - сумно глянула на нього.

- Від одного бокала сухого червоного вина нічого не буде, - усміхнувся він та через хвилину подав кривавий напій. – Сподіваюся допоможе.

Я боязко дивилася на скляну тару, де червоніло вино.

- Пий та пиши, - наполягала Юлія, що була вже під градусом. Про це говорив її веселий настрій та червоні щоки.

Ех... Ховатися мені не було куди. А якщо ця дія дійсно якось зблизить нас. Ми станемо спілкуватися, а там якось. Одним словом - треба пити.