ГЛАВА 8

Із великим нетерпінням я чекала на дзвінок Івана, але телефон вперто мовчав. Мені дуже сильно хотілося почути позитивну відповідь, але замість цього отримала повідомлення від Юлі та дзвінок від батька. Ось таке воно сучасне життя. Не можна прожити годину без дзвінка чи повідомлення. Хтось обов'язково мав дістати.

Але почну з подруги. Юля мені написала:

- Ти як там?

- Живу надією, - швидко натицяла я на клавіатурі.

- Звернулася до поліції?

- Ні, трішки інше. Якщо все вийде, то скажу.

- Ти мене інтригуєш... Надіюсь, це не кримінал?

- Усе законно. Не бідкайся. А якщо все буде пучком, то сьогодні підемо до клубу. Тільки я пити не буду - мені не можна. Дієта...

- Ловлю на слові та чекаю, - відписала Юля та одразу вийшла з мережі.

Я також закрила застосунок для повідомлення та стала гадати, що одягнути на себе. Але одними думками це не завершилося - підійшла до шафи.

Одяг охайно лежав на полицях та висів на вішаках. Спочатку гадала натягнути сукню, але потім вибір впав на джинсові сині шорти та білу футболку.

Але, Яно, куди ти вже свої пір'я чистила? Га? Іван ще нічого тобі не сказав, а ти на танці збиралася? А? Інколи я сама дивувалася собі... Ще нічого не сталося, а я вже напоготові.

Раптово заклекотав телефон. Я кинула одяг на підлогу та подалася до смартфона. Дуже сподівалася, що то Іван. Але ні. Мене хотів чути батько... Ось і навіщо він телефонував? Я все зрозуміла з тої розмови, що була вчора.

Мені дуже не хотілося з ним говорити, але варіантів було якось дуже мало. Якщо не візьму трубку, то він буде телефонувати, аж поки не почує мій голос, або взагалі візьме та приїде. Останнього я точно не воліла, бо не хотіла його бачити, адже трішки злилася на нього. А тим паче була Галя. Хай він краще з нею говорить. Вона ж серйозніша за мене! Кобра! Фу!

У кінцевому результаті я тицьнула своїми пальцями на зелену трубку та сказала:

- Слухаю.

- Привіт, Яно, - спокійно говорив він. - Як твої справи? Що робиш?

- Творчо відпочиваю, - сказала іронічно я.

Батько важко засопів у слухавку. Я його зачепила своїми словами, але хай знатиме, що це таке. Мені також було вкрай неприємно чути від нього докори, а також порівняння зі сестрою. Коли мама була жива, то він ніколи такого не робив!

- Не хочеш повернутися на роботу? - знову запропонував він.

Дивне питання. Він ставив мені його вже вдруге. Гадав, що я здамся? Ні! Я більше не повернуся в той гадючник. Він був мені бридкий! Краще рибу на базарі продаватиму!

- Ти добре знаєш мою відповідь - ні.

- Яно, я хочу дати тобі ще один шанс. Просто моє рішення було сформоване на емоціях, адже неймовірно розізлився. Повертайся... Тебе всі чекають: Катя, Галя, Анжеліка...

Батько говори смішні речі. Жах! Від злості, що раптово виникла всередині, мої щелепи сильно стиснулися, що аж заболіли зуби.

- Яночко...

- Навіть нічого не бажаю чути.

- Донечко, не показуй свою впертість. Я вже просив вибачення у тебе. Що мені зробити, щоб ти передумала та повернулася до нашого дружнього колективу?

Ахахаха! Дружній колектив! Це брехня! Мій батько серйозний бізнесмен, але не бачив очевидних речей.

- Яно, не мовчи...

- Тату, я ніколи не зайду в офіс "Lalel". Можливо, ти радий мене там бачити, а ось решта точно - ні. Запитай  у Галі, що вона вчора говорила... Звісно вона тобі не скаже, але загальна думка така – Яна какашка та невдаха!

Він мовчав, бо, мабуть, не міг знайти правильних слів, щоб відповісти мені. Але я його розуміла - він хотів, щоб все було добре, аби наша сім'я була дружньою, але не я почала війну. Хоч мене завжди дратувала Галя, але я ніколи нічого не казала в її сторону. Просто ігнорувала та не хотіла відчувати негатив. Але... Одним словом - пішло воно все до зеленого їжачка та фіолетової білки.

- Я буду класти слухавку, бо чекаю на важливий дзвінок.

- Гаразд, - пригнічено відповів він.

Я поклала телефон та прикувала свій погляд до одягу, що валявся. Стало сумно, адже відчувала, що образила його, але хіба мені не було так само? Було! А якщо брати до уваги всі негаразди, що зі мною сталися, то хай вони мовчать!

Мене взагалі сьогодні обікрали! Можна сказати, що я віддала  автомобіль просто так! Але це вже моя халепа, що в мене зі сумочки гроші витягнули... Григорій до цього точно не причетний. Цей хлопець чесно придбав мою автівку.

Тут я нарешті дочекалася дзвінка Івана. У мене від хвилювання сильно загупало серце. Ой, а як же лячно було. А якщо він скаже, що батько... Якось мені ніяково... Абсолютно. Навіть не хотілося вже слухавку брати. Проте треба.

- Скажи мені, що приміщення наше, - виговорила я, коли підняла слухавку.

- Еее, ну...

- Іване, - вблагала його, щоб він не затягував із відповіддю.