ГЛАВА 5

Поставивши вазон на стіл, я скинула з ніг туфлі, та цієї миті тілом пройшлася неземна втіха. Адже це неймовірне задоволення звільнитися від взуття, яке пів дня муляло. З цим нічого не могло зрівнятися...

Ні. Звісно було одне заняття, що могло поборотися з цим, але для нього треба щонайменше ще одну людину…

Я впала на своє м'яке та незастелене ліжко. Спочатку лупала в стелю, а потім витягнула з білої сумки смартфон. Машинально руки відкрили соціальні мережі, де одразу випав на очі допис Галі. Вона виклала фото. На ньому було зображено дві чашки кави, а внизу красувався загадковий надпис:

- Це ще не вечір.

Я скривилася та тицьнула на фото, аби подивитися чи нікого не позначила ця відьма. Ехх... Мій страх здійснився. З моєю сестрою пив каву Роман.

Звісно я гадала, що слова Галі про ресторан, то якась дурня, але... Завжди було але. А моторна вона. За пів дня хлопця взяла в «оборот». А ще ці гадання Нелі...

Юлія затягнула мене до своєї сусідки, яка добре зналася на картах, а всі її, як то кажуть місцеві, "предсказанія", збувалися.

- Я не вірю в цю фігню, - говорили мої вуста. - Це дурна витівка. Юліє!

- Ні, - вперлася подруга.

-  Я не хочу жодних слів про майбутнє.

- Цить, - гримнула подруга, яка смикнула мене за руку.

Я невдоволено звела губи, але це мене не врятувало від ворожби. За мить ми сиділи у Нелі вдома.

Однак тут варто було сказати декілька слів про сусідку Юлії. Це була жінка років сорока, яка працювала медиком у місцевій лікарні. А чому вона знаходилася вдома? Учора в неї була нічна зміна, а тому нині пригощала нас чорний чаєм із печивом. Ця струнка чорнявка дуже любила гостей, адже їй було скучно. Дві доньки давно виросли та покинули будинок, а чоловік Нелі помер декілька років тому.

- Я знаю чого ви прийшли, - сказала вона, витягуючи з чорного мішечка товсту колоду карт.

- Треба погадати Яні, адже мені здається, що її зурочили, - не дала мені сказати жодного слова Юля. - Із нею за один день сталося стільки лихого, що не передати. Її вигнали з роботи, зако...

- Юліє, - обурилася я, грізно стріляючи очима на подругу, яка у відповідь жбурнула у мене аналогічний погляд.

- Карти мені все розкажуть, - дала Неля мені колоду та сказала. - Тасуй.

Я послухалася. Десь двадцять секунд мої руки перемішували чудернацькі карти, аж поки сусідка Юлі не показала рукою, що досить. Після цього жінка забрала у мене колоду та стала витягати карти.

За якісь декілька митей на столі, що була вкрита білою скатертиною, лежало моє майбутнє. Карамельні очі Нелі пильно вдивлялися в нього. На її обличчі вирували дивні емоції. Здавалося, що ця жінка трішки розгубилася, але потім ця емоція випарувалася, та вона стала говорити:

- У твоєму житті спостерігалися провали, але вони приведуть тебе до карколомного успіху. Однак він буде не простий.

Мені хотілося цієї миті засміятися. Таке гадання навіть я могла організувати - сказати декілька дуже загальних фраз надзвичайно серйозним голосом. Це якийсь циганський прийом...  Саме роми полюбляли підійти до людей та таке говорити, а ще в'їдливо позирати в очі. Тому я дуже боялася їх.

- Також бачу, що ти закохана, але...

Неля взяла до рук карту. Щось дуже пильно в неї дивилася, а далі поклала та випалила:

- Буде запеклий любовний трикутник. Його учасником буде той хлопець, якого ти так сильно кохаєш. А щодо третьої людини - не розумію. Карти кажуть щось неприступне. Однак у результаті ти досягнеш свого, але чомусь випадає карта нещастя та краху.

Я повернула голову в сторону подруги. Білявка уважно слухала Нелю, що казала далі:

- У коханні карти кажуть бути обережною, адже не все золото, що блищить.

- А окрім кохання, що мене чекає? - запитала я.

- Достобіса складнощів, дитино. Дуже багато всього сипатиметься тобі на голову.

- Зрозуміла, - протягнула я.

Мої руки відклали телефон. Звісно я не вірила у ту ворожбу, бо це були настільки загальні слова, що вони могли стосуватися кожного.

Багато складнощів - це зрозуміло, адже якщо я надумала власний бізнес, то буде не просто. Трикутник кохання... Щоб у нього вляпатися, то мені спочатку треба дійсно схуднути, адже у цьому я сьогодні переконалася в черговий раз коли дивилася у дзеркало.

Звісно я сприймала себе із такою вагою, але щоб змагатися з Галею мені треба трішки менше їсти...

Ось навіщо я зустріла цього Романа? Нащо він так глибоко запав мені у серце? А? Чому я закохалася саме в нього...

Мені закортіло гірко заплакати, а також чогось солоденького. У голові сиділо бажання заварити зелений чайок, взяти смачного печива та сісти дивитися якийсь фільм. Але ні! Я сказала, що буду змінювати своє життя, а значить ніяких солодощів!

Несподівано запищав телефон. Я від здивування здригнулася та одразу потягнулася до смартфона, де на екрані було ім'я мого батька.

Від здивування коричневі брови злетіли до верху та сховалися за чубчиком. Мені телефонував батько... І що він хотів? Добити мене? Да? Я десь тридцять секунд дивилася на телефон. Рука не підіймалася взяти слухавку, але в останній момент здалася та відповіла: