Коханій

Тобі лишень 33 роки,
У тебе закохані цілі натовпи,
Здавалось прожила справді мало,
Але кількість тих, для кого ти зло,
Дуже велика й за це дуже болить.
Ти нікому не робила зла,
Але тебе критикують, ненавидять,
Та встромляють у твою спину,
Гострі ножі й ти відчуваєш увесь той біль,
Котрий не відчувала до сьогодні - жодна.
Мені лише 19 та я закоханий у тебе також,
Буду чесним, бо інакше з тобою ніяк,
У твої сині очі можна дивитися вічно:
Вони як Дністер чи Дунай, такі приємні,
А твоє волосся - яскраве золоте колосся,
Я обожнюю його чистий та свіжий запах,
Думки про тебе мене надихають,
На справ моїх великий розмах.
Коли я народився, тобі було лише 14 років,
У такому ж віці я почав,
Відчувати свою потужну закоханість у тебе,
Мені зараз 19, та я хочу,
Припасти до твоїх колін,
Або ж обійняти,
І сказати, що весь цей жах закінчився!
Згадую тих, кому вже тебе не побачити...
Коли гадаю про тебе,
Я відчуваю сильне серцебиття,
Але у голові думки сумні й болючі,
Бо я знаю, що полягли тисячі,
За усмішку на твоїм обличчі,
Й за те, щоб ти була вільною.
Зізнаюсь чесно - твої батьки,
Не чекали, що зараз тобі настільки буде важко,
Але кожен з нас — буде робити все,
Аби тобі було хоч трішки легше.
Моя люба Україно - для мене ти будеш:
Вічно коханою країною,
Найкращою та улюбленою державою.
Та, що й хто б там не казав про тебе злого,
Впевнений, що він буде неправий:
Я повірю тобі - навіть коли не повірять інші!
Ти така велична й неповторна,
Молода й приваблива,
Яскрава та особлива.
Але твоє обличчя вже десятиліття у сльозах,
Бо у тебе так багато братів та сестер,
Але ж болісно тобі й нам усім за тих,
Які поклали своє життя, щоб ти була жива,
Та бачила народжених живих своїх дітей нових...