Глава 22

Знайома метушня навколо майбутнього знімального процесу мала наповнити легені киснем, вдихнути в мене життя. А поселила тільки незвичне сум'яття. Абсолютно не знаю, чого очікувати від усіх цих людей. Виявляється, я так і не переросла свою довірливість, надмірну віру у світле в людях. Інакше як пояснити той факт, що мене боляче поранила не тільки зрада Олега, а й вчинок невідомої мені панянки, яка перебувала в його обіймах на компрометуючих знімках?

Після такого виявилося важко повірити, що кастинг-менеджерка, яка в першу зустріч повела себе доволі зверхньо та глузливо, випадково повідомила мені про читку в останній момент.

Але хоча б один момент втішав мене. Режисер. Його дзвінок став для мене приємним відкриттям. Виявляється, і такі люди вміють визнавати свої помилки і вибачатися. Цей факт зігрівав моє зранене серце, додаючи сил тримати поставу. У цьому фільмі мені відведена головна роль. Якщо з перших днів знайомства з трупою я поводитимуся, немов забита, загнана в кут сіра мишка, успіху ні картині, ні особисто мені це не принесе.

Мовчки вдячно кивнувши, прийняла з рук асистентки режисера свій примірник роздрукованого сценарію. На друку явно економили. Крихітні літери зливалися в єдину чорну пляму, що рябила і розпливалася перед очима. Я насупилася. Обвела поглядом павільйон. Ні, тут усе з розмахом, шиком навіть.

Але тут мій погляд випадково впав на текст партнера, який сів поруч зі мною. Оце так номер! Шрифт у його сценарії був не просто великим. Між рядками ще потрудилися виставити полуторний інтервал.

Так, Любаво, глибокий вдих і плавний видих. Піти, звісно, ще не пізно. Але відчуття таке, ніби перевіряв мене сам Всесвіт, а не невідомі вороги. Перевіряв на профпридатність. Чи зумію я й цього разу подолати особистий дискомфорт, перемогти душевний біль, поховавши його під плінтусом, чи здамся?

Коли до приміщення увійшов режисер, приносячи з собою запах елітного парфуму і відчуття весняної легкості, кімнаткою пронеслося одностайне зітхання-захоплення прекрасної половини. Чоловіча частина поблажливо фиркнула. А що я? Я взагалі утрималася, бо уважно стежила за його мімікою, бездонними очима і жестикуляцією. Мені було життєво необхідно переконатися, що бодай ця людина не збрехала, не використовує мене у своїх цілях.

— Друзі мої, — тепло привітав усіх, вмить створюючи дружню атмосферу однією лише своєю появою. — Зі мною ви всі вже знайомі. Ярослав, режисер, ваш покірний слуга.

Він жартівливо вклонився, даючи всім краще роздивитися його. Позував, немов фотокамерам на зйомках для глянцю. Але при цьому не виглядав піжоном, нарцисом. Його дивовижний природний магнетизм змусив і мене неконтрольовано розплистися в усмішці й ненадовго забути про аварію корабля під назвою «Особисте життя».

І гнів, і бажання чинити опір цій людині немов випарувалися. Але ж на кастингу я намагалася продемонструвати зуби, дати відсіч. Можливо, даремно? Надумала собі Бог знає що.

— У кожного з вас у руках з'явився сценарій, — продовжив він, обводячи присутніх контрольним поглядом, щоб переконатися в цьому.

Я ніяково кашлянула, глянувши на свій примірник. Починати роботу в проєкті зі скарги не хотілося. Але промовчати — значить, дозволити незримому ворогу зручно влаштуватися на моїй шиї. Начебто дрібниця, але які можуть бути наслідки!

— Візьми поки що мій, — дружелюбно запропонував колега.

На подив, у його погляді я не прочитала ні краплі, ні натяку на жадання, і від цього остаточно розслабилася.

О, як приємно подобатися чоловікам! Йти головною вулицею міста, коли волосся розвіває вітер, сонячні промені пестять обличчя, а за спиною роздають захоплені зітхання навіть найбрутальніші мачо. От тільки приємно це під час прогулянки, і коли вони не намагаються зробити наступний крок. Таке захоплення живить, немов вони залишають у повітрі частину енергії, а я збираю її, як Маріо бонуси в старій грі на приставці.

На роботі має бути штиль. Особисті стосунки —перешкода кар'єрному успіху. Знову зажурилася, згадавши про Олега. Чи даремно я впустила його у своє життя одного разу, чи без цього уроку я не стала б тим, ким стала тепер?

Хитнувши головою незадоволено (не можна постійно жаліти себе), уткнулася поглядом у сценарій. Здається, читка вже почалася. Актори щосили намагалися відігравати своїх героїв, немов уже перебували на знімальному майданчику. Іноді вдало, а часом вельми самодіяльно. На щастя, моя сцена не перша, і ніхто не помітив моєї уявної відсутності.

Вдячно посміхнувшись колезі, постаралася зосередитися на тексті.

— Ось ця, чи що? — демонстративно промовив пошепки жіночий голос збоку від нас, і я здригнулася.

Сторонніх під час читки в зал не пускають. Це перший розбір сценарію акторів спільно з режисером, важлива складова, що формує фундамент подальшої роботи. Тому ніхто не повинен відволікати.

Значить, це хтось із технічного складу. І погляд, їдкий такий, прямо пропалює мені спину.

А жінка ніби чекала цього руху. Посміхнулася іронічно, поплескуючи пензликом по розкритій долоні.

— Ну так, гарненька мордочка, — відгукнулася.

Тільки тоді я побачила поруч кастинг-менеджера проєкту, яка зосереджено кивала їй.

— Розумієш тепер, чому роль саме їй? — хмикнула.