Глава 17

Мій маленький план перевірки власних здогадок визрів у той момент, коли сейф, не скрипнувши, відчинився, варто було мені тремтячою рукою провернути маленький ключик. Користувалися сховищем часто і вкрай дбайливо. Як і всім іншим у квартирі.

Приголомшено присвиснула неголосно, роздивляючись вміст. Не лукавлячи перед собою, чесно кілька разів перерахувала стопки купюр. Але погляд раз у раз повертався до білосніжного конверта, що лежав на грошах та загадкової оксамитової коробочки.

Побоюючись простягнути руку до паперу, немов боялася, що обпечуся, витягла його й обімліла.

«Дихай глибше, Любаво. Це всього лише лист».

Глибше дихати у мене не вийшло. Про всяк випадок банально заплющила очі на кілька секунд, дивуючись передбачливості померлої дарувальниці.

Усе тіло пронизало трепетом і захопленням перед мудрістю й талантом наставниці. Тремтячими від хвилювання руками піднялася на ліжко, влаштувалася зручніше, і дбайливо відкрила конверт. Усередині виявився один аркуш А5, списаний аристократичними завитками Аркадіївни.

Читати виявилося страшно, а чекати нудно. Тож зробивши нарешті глибокий вдих, почала вбирати в себе кожну букву останнього послання.

«Дорога моя,

Мені здається, що я не помилилася в тобі анітрохи, і лист читаєш саме ти, а не цей старий жук, який усе життя не давав моїм крилам розкритися й дбайливо оберігав від свободи, але також і від щастя з ним».

Сковтнула клубок, що підступив до горла, усвідомивши, наскільки нещасною була моя наставниця. Цікаво, як би на ці слова відреагував сам жук, якби цей лист йому потрапив до рук?

«Ти напевно знову віддала зароблене Марусьці, яка ніяк не навчиться рахувати гроші».

Здавалося, я чую трішки буркотливі нотки в її голосі, читаючи цього листа. Ось тільки за Марусю стало прикро. Складно судити тяжкість чужого хреста, коли жодного дня його не ніс. А Маруся не здавалася мені надто легковажною. Важкі періоди бувають у житті кожного. Ось підросте її донька, і стане Маруся кінозіркою з величезними гонорарами. А чому ні? А я на той час стану «відпрацьованим матеріалом». Адже так теж може бути. Зрештою, Мішель Мерсьє роки теж не прикрасили.

Але вражало інше. Виходить, усе! Абсолютно всі мої дії видно було Настасьї Аркадіївні, як на долоні! Але чому ж вона мовчала?

«Це, зрозуміло, не моя справа», — немов відповідаючи на мої мовчазні запитання, писала вона.

«Як і те, що навколо тебе в'ється точно такий жук, якого пора позбуватися. Думаю, ти досить розумна, щоб врешті-решт помітити і й зрозуміти все це.

Усі мої надбавки та премії витрачати мені виявилося зовсім нікуди. Дітей, як ти знаєш, у мене немає. І даремно...»

Я придивилася. Трикрапка в цьому місці підозріло пливла. І ні, це не мої сльози розмивали написане. Невже непохитна Аркадіївна плакала, коли писала мені цього листа?

У пам'яті одразу ж сплив образ дідуся-повірника, який здався мені безпорадним, ввічливим і майже навіть боязким у нашу першу зустріч. У цей свій візит чоловік схожий був радше на хитрого лихваря. Але тепер... Тепер з-під маски милого дідка випливла фурія з обличчям Олега. Бо я бачила неймовірну схожість у їхній поведінці та ставленні до тих, кого... А чи любили вони взагалі?

«Усе, що мені вдалося накопичити, частково конвертувала. Одну втрату коштів я пережила вже. Щоб уникнути другої міняла на різну валюту. Упевнена, ти посміхнешся. Це все твоє. Сподіваюся, що у квартирі ти станеш жити сама, бо після мене залишиться чимало цікавих для тебе знахідок.

І ще! Якщо ти читаєш цього листа, значить, на похорон мій у жодному разі не з'являйся. Не люблю хустки на голові, вони не пасують мені...

Обіймаю і прошу берегти себе й вірити в себе. Ти цього гідна. Твоя Настасья Аркадіївна».

З останньою вишуканою завитушкою на білому аркуші моє серце здригнулося. Так ось навіщо приходив старий! Він знав про сейф, він підступно готувався розкрити його після смерті власниці. Але невже вважає, що сам житиме вічно? Навіщо йому в такому поважному віці такі гроші? Чи це з нею дітей не було, а з якоюсь іншою жінкою дуже навіть були? Тоді він негідник у квадраті. А вона...

Похитала головою, перервавши внутрішній монолог осуду. Чи розумніша я сама, щоб судити інших?

Але як добре все-таки, що старий не встиг прийти раніше за мене! Добре для мене самої й для Аркадіївни. Подумала, що старенькій не сподобалося б, якби не тільки її життя, а й посмертні послання дісталися саме йому.

Злорадно усміхнувшись, змахнула сльози, що побігли по щоках, набрала номер кур’єрського доставлення. По-перше, він має розуміти, що виявився не найхитрішим жуком у всій цій історії. По-друге, я маю переконатися, що в нього немає і третього комплекту ключів. Точніше, переконатися у зворотному, щоб розуміти, як швидко повинна змінити замки. Аж надто легко він залишив свої ключі на тумбочці.

Витягнувши із сейфа весь вміст, окрім однієї, найтоншої стопки купюр у національній валюті, зі зловтішною посмішкою вручила невеличкий, але доволі важкий сейф розгубленому кур'єру. Ех, Славка б посміявся. Хоча він теж - той ще жук, і вестися на його чари в жодному разі не можна. Крім того, за ним сохне Софія, яка казна-чим так розсердила його своїм приходом до театру.