Глава 16

Спати на новому місці — задоволення вельми сумнівне. Спершу важко заснути, потім тривожно крутишся з боку на бік. Під ранок прокидаєшся з розпухлим обличчям і думками, що розбігаються.

Спати на новому місці, де зовсім недавно жила велика у твоєму розумінні людина, яка нині мертва... Взагалі без коментарів. Та й кому я буду коментувати в порожньому приміщенні?

Але, каюсь, домовика про нареченого на новому місці все ж запитала. А що? Не буду ж я все життя самотньою! Тому на додачу до всіх радощів сну в нерідній квартирі додався липкий сон, що не відпускає, у якому спершу мене мучив Олег у вигляді невідомого науці монстра. Потім ліз цілуватися Соколов в образі чорта зі спектаклю «Вечори на хуторі...», який нещодавно ставили в театрі. Ніде правди діти, з обома визначеннями підсвідомості я згодна. А ось третій чоловік, обличчя якого щоразу вислизало від мене, вселяв таке відчуття надійності й тепла, що під час пробудження хотілося плакати від нездійсненності казкового героя в реальності. Ну не буває таких чоловіків!

Страшенно хотілося додивитися сновидіння і розгледіти чіткіше цього диво-чоловіка, але розбудив набридливий звук легкого скреготу металу. Моя інтуїція чомусь стрепенулася, нашорошила вушка, як кішка на полюванні, видала мені чарівний пендель і веліла підводитися з ліжка задля моєї ж безпеки. Я слухняно попленталася у вітальню, де вже наступної хвилини виявила повіреного, який прокрадався.

Здивовано піднявши брови, голосно прокашлялася, змусивши дідуся здригнутися в центрі кімнати й злякано завмерти.

— Доброго ранку, Любаво, — розплився у винуватій усмішці, шахрайським поглядом нишпорячи навкруги в пошуках чогось.

— Та вже й добріші бачила, — незлобиво усміхнулась я.

Власне кажучи, закономірно, що у повіреного покійної актриси був дублікат ключів від квартири. Якщо вони удвох провернули таку справу з дорученням, то навряд чи мали один від одного великі секрети. Але чому крадеться? Невже боявся мене розбудити? Прийшов би тоді пізніше. Звідки взагалі знав, що я тут ночую, якщо навіть я сама таке рішення ухвалила останньої миті, надто вже засидівшись?

Підозріло примружившись, схрестила руки на грудях, мовчки чекаючи хоч якихось пояснень. Старий помітно занервував.

Замки треба буде однозначно змінити. Це вони один одному довіряли. Я Аркадіївну за руку не тягнула мені дарчу оформляти, але якщо вже господиня тут тепер я, то мені такі незаплановані гості ні до чого. Ось тільки гроші майже всі я здуру вчора перевела Марусьці. Ні, про вчинок не шкодую. Але треба оперативніше вирішувати щось із видобутком засобів до існування. Тим паче, що заміна таких дверних замків, як ці, раритетні, обійдеться точно в немалу суму.

— Прошу мене пробачити, — промимрив чоловік, шаркаючи до столу і висуваючи стілець, щоб сісти.

Я так і не зрозуміла, він перепрошує, що сів першим у присутності пані, чи що вдерся до чужого житла без попередження.

— Чого вже там, — махнула рукою, теж сідаючи за стіл.

Вигляд, певно, я мала тієї миті, не дуже гарний. Заспана, з розпухлим обличчям і розпатланим волоссям. Втома і душевний біль завжди накладають відбиток на тіло. А на мене останнім часом звалилося непомірно багато.

— Я не знав, що ви так швидко вирішите оселитися тут, — пояснив повірений Настасьї Аркадіївни, крутячи головою на всі боки.

Що він таке вишукує? Сліди мого проживання тут? Так немає їх ще. Але тепер дедалі рішучіше думаю, що переїхати треба просто сьогодні.

— Тут є щось, що належало вам, і ви хотіли б це забрати? — схаменулася.

Здається, прозвучало грубо. Зовсім не те, що я мала на увазі. Він ображено засопів.

— Тут моє серце залишилося, — буркнув він.

— Я хотіла сказати, що, можливо, ви щось хочете забрати на згадку про Настасью Аркадіївну, — бурмотіла, сором'язливо опускаючи голову.

Треба ж, як романтично він висловився. А раптом у них кохання було таке сильне? Я ж нічого про особисте життя актриси не знаю.

— Хотів би, але не бачу цього тут, — неоднозначно відповів повірений, хитро блиснувши очима.

Пауза затягувалася. Він вичікувально дивився на мене, ніби я мала сама здогадатися, що таке тут належить йому.

Я ж крутила в руках ключі від квартири, гарячково розмірковуючи, де ж шукати гроші. Точно! Ключі...

— Вибачте, я тут запитати хотіла. Якраз сьогодні збиралася дзвонити Славку, щоб добути ваш номер телефону.

Чоловік помітно пожвавився, подався вперед, стиснувши руки в замок і уклавши їх перед собою на столі.

— Слухаю вас, дорога моя, — кивнув.

— Я вчора поверхнево вивчила квартиру, — чесно почала, помітивши, як він невдоволено здригнувся при цих словах.

Ну так, напевно, було в них велике і світле кохання. А тут я своїми брудними рученятами по оселі його коханої  нишпорю. Згодна, неприємно. Мені б теж стало неприємно. Щоправда, на задвірках свідомості висіло жирне, добре вгодоване сумнівом питання. Якщо таке велике кохання, чому не жили разом, не узаконили свої стосунки перед, як то кажуть, Богом і людьми?

— Все зрозуміло мені, навіть фотографії мої, здається, зрозумілі. А ось від чого цей ключ, я так і не змогла зрозуміти. У дверях вхідних такого замка немає, — покрутила ключем перед собою, задумливо розглядаючи предмет.