Глава 13

«Іноді заради коханих людей ми готові на божевільні вчинки, зраду гордості й навіть зображати незнання...», — усе ніяк не виходять із голови ці слова Софії. Думаю про це постійно дорогою до жіночої консультації. Учора зателефонувала все-таки Меланії, щоб домовитися про прийом не за електронним направленням. А то ми так стрімко крокуємо до Європи, що й на прийом до лікаря тепер можна місяцями навіть із гострим болем чекати, а з переломом ноги сідати самому за кермо та їхати накладати гіпс. Я не можу стільки чекати, бо... Перечепилася об камінчик і здивовано завмерла, вражена власною думкою.

Я не можу довго чекати, тому що може виникнути необхідність ухвалювати рішення оперативно. Яке це може бути рішення? Тільки те, за яке засудили б мене всі матері. Навіть ті, що потайки й на весь голос у соціальних мережах мріють утекти якомога далі від улюблених чад. Їм важко, їм млосно, їм дорого і боляче. Але нехай же буде так усім! Чому тільки їм? Он Маруся — яскравий тому приклад. Доньку вона обожнює. Але що це за любов, що вона приносить їм обом? Невже і мої батьки так страждали поруч зі мною?

Але ж Софія має рацію. Маруська не могла не здогадуватися, звідки в її кишені з'являються гроші. Тому, що так я роблю далеко не вперше. Можна було б подумати, що вона просто не зрозуміла. Але за жорсткої економії, коли на рахунку кожна копійка, «зайві» гроші складно не помітити. Вирішила, що манна валиться з небес? Навряд чи. Маруся не релігійна. Виходить, що вона все прекрасно розуміла, вдавала невігластво заради коханої доньки, наступала на горло своїй гордості та йшла до мене за грошима, половину з яких віддавати не потрібно.

Я не бачила її на жодному кастингу. Хоча, об'єктивно кажучи, вона талановитіша за мене, глибша. Це бачу не тільки я, а й колеги, і режисери. Однак колеги спокійні — вона не несе їм небезпеки, не конкурентка. Бо режисери при здоровому глузді не візьмуть її в серйозні довгострокові проєкти. А раптом саме в цей момент знову захворіє її донька?

Не хочу для себе такого життя. Навіщо ці добровільні страждання, кому вони потрібні? Хто віддячить за них? Діти, що повиростають? Олег он ясно дав зрозуміти, як ставиться не тільки до моїх, а навіть і до своїх батьків. А таких, як він, відсотків вісімдесят. І що ж? Я буду ростити дитину від зрадника, який буде отруювати мені життя на правах батька мого малюка, тільки щоб мене не засудили численні матусі? Скандальність, лицемірство. Усі ці жінки стають із плином часу лише безликими пазлами однієї символічної постаті жінки-матері. Ніхто навіть імен їхніх не згадає. Але всі вони юрмляться біля входу в кінотеатри, щоб подивитися, позаздрити, позлослов'язувати і заявити, що вони б теж так могли, але обрали сім'ю, а не кар'єру.

— Фі, кар'єристка! — кинуть вони на мою адресу, гордо йдучи до підгузків і незадоволених чоловіків, які не виспалися.

— Ознак вагітності я тут не спостерігаю, — з легким співчуттям у голосі й винуватою посмішкою повідомила мені гінеколог.

— Точно? — перепитала я з надією, почуваючись вкрай ніяково у вигляді фаршированої качки з гінекологічним дзеркалом усередині замість яблук перед сторонньою людиною.

Фахівчиня здивовано глянула на мене поверх моїх же колін. Здається, її засмутила моя надмірна, неприхована радість. Але ж це тільки моє життя, я не давала дозволу входити ще глибше до мого внутрішнього світу.

Згадалася роль, від якої я ледь не відмовилася. Я мала грати жінку, яка зважилася народжувати від ґвалтівника. Так сильно вона хотіла малюка, і так сильно боялася ніколи не стати матір'ю, якщо відмовиться від цього шансу. Ця роль стала для мене найскладнішою. Тому, що я не розуміла її. Не розуміла цю божевільну, яка поклала своє життя на вівтар продовження роду злочинця. Але ж суспільство і її теж засудило.

Критики були в захваті від картини. Олег, який виконував роль другого плану, мотався по вечірках і приймав привітання за нас обох. А мене нудило так, ніби й справді переживала з нею токсикоз. Не хотілося нікого бачити й чути. Навіщо вона так зробила, чому прийняла саме таке рішення? Це ж свідомий крок у прірву, де всі внутрішні демони її й такого малюка зустрінуть породіллю з розпростертими обіймами. Кажуть, сценарист писав на основі реальних подій. Я запам'ятала його прізвище, тому що написано чудово, — Андрій Святов. Але я донині боюся дізнатися, чим закінчилася її історія. І сценариста цього боюся.

Олег — однозначно не ґвалтівник. І, ймовірно, у нас усе ж набагато більше спільного, ніж я подумала, дізнавшись про зраду. Але я не хочу приймати такі рішення, мені це не потрібно.

— Як я можу переконатися остаточно, що не вагітна? — здається, запитала різкіше, ніж хотілося.

Гінекологиня поморщилася. Потім дивно придивилася до мене, і в погляді її проявилося якесь мовчазне розуміння і співчуття. Вирішила, що я потрапила в біду? Нехай. Лише б не ставила зайвих запитань.

Отримавши направлення на аналіз крові на ХГЛ, помчала в напрямку лабораторії. Потрібно тепер протриматися тільки до ранку, і для мене остаточно настане ясність.