Глава 11

У фоє театру панувала метушня вдвічі більша, ніж зазвичай. Усі так неспішно намагалися встигнути підготувати необхідне, що раз у раз стикалися лобами. Часом у буквальному сенсі.

— Я кажу вам, що знаю цю роль бездоганно! — амбіційно скрикнула раптом актриса у віці, змусивши присутніх завмерти статистами, звільняючи сцену для головного дійства. — І я готова виручити театр, щоб вам не довелося скасовувати сьогоднішню виставу.

Я мигцем глянула в розклад, який тут же підтвердив мені — сьогодні показ, головна героїня якого виконує тепер іншу роль.

Усі в німому питанні поглянули на директора театру. Що головний режисер раптово захворів і відбув лікуватися, я дізналася вже пізніше від Марусі, яка поквапливо повідомила мені про це і помчала до дитини, яка справді хворіла.

— Чорт із вами! — махнув він рукою, до цього обвівши зацькованим поглядом натовп. — Збирайте генеральну репетицію! — вигукнув він, звертаючись до завтрупою.

Виразно почула зітхання полегшення, і частина акторів під слушним приводом розбіглася по гримерках обговорювати останні події.

Підоспілий у цей момент Славко буквально потягнув мене за руку в мою гримерку. Я прихопила за собою вагончиком приголомшену побаченим Роксану. Мені ніколи раніше й на думку не спадало привести подруг на екскурсію за лаштунки. Ну не водять же вони мене на пологи подивитися або разом справи кримінальні розплутувати. З Пелагеєю взагалі не зрозуміло, як і в яких умовах відбувається її робота.

Зачинивши двері за нашими спинами, Соколов упевнено пройшов у центр невеликого приміщення, насупився спантеличено. Я не менш здивовано дивилася на незнайомого мені чоловіка, який викликав дивну асоціацію з покійною. Його манера триматися, одяг, і навіть слова, як незабаром виявилося...

— Доброго дня, пані, — кивнув із повагою, встаючи зі свого стільця, де очікував, вочевидь, мого прибуття, встановивши старенький портфель собі на коліна. — Я — повірений Настасьї Аркадіївни, — коротко і насторожено представився старий.

Він вичікувально подивився на Роксану, що маячила за моєю спиною, розмірковуючи про щось.

— Боюся, що наша розмова має приватний характер, — нарешті зважився чоловік.

— О, це моя подруга, — відмахнулася я, абсолютно не розуміючи, про що може йти мова. — До речі, вона теж юрист, — із сумнівом глянула на Роксану, і та кивнула на підтвердження. — Власне, тому приїхала зі мною. Я подумала... Точніше, вона подумала, що може знадобитися допомога розсудливої людини. Я зараз такою не є, — самокритично усміхнулася з останніх душевних сил.

Почувалася так, ніби виправдовуюся перед присутніми, але ніяк не могла збагнути, за що саме.

— Для мене Настасья Аркадіївна занадто багато... значить, — у минулому часі говорити однаково не виходило, — щоб я могла міркувати холодно і раціонально.

Старий схвально закивав головою і розплився в усмішці, що зігріває душу.

Я кинула розгублений погляд на Славка, сподіваючись, що хоча б він зможе пояснити мені, що тут відбувається. Але колега мовчав.

— Це я попросив Славу зателефонувати вам, — знову жваво кивнув бадьорий дідок.

Він пройшов до мого трюмо і поставив на нього свій потертий, але дуже доглянутий портфель. Потім кілька секунд покопирсався в ньому і дістав звідти невелику теку на кнопці. Після чого простягнув її мені.

Але теку перехопила Роксана, яка нарешті вирішила нагадати про свою присутність не тільки сопінням над вухом, а й активними діями.

— Що це? — насторожено запитала вона.

Тон, яким було поставлено запитання, змусив і мене внутрішньо підібратися. Хіба мало який урок актриса вирішила мені посмертно передати. Добре все ж, що Роксанка запропонувала свою допомогу.

— Це дарча, — як ні в чому не бувало пояснив чоловік, який представився повіреним. — Її складав на ім'я Любави Блажек особисто я.

Судячи з того, як на мене подивилися Роксана і Славка, щелепа моя здивовано відвисла. Соколов переводив недовірливий погляд з мене на представника Настасії Аркадіївни. Роксана ж схаменулася оперативніше, відкрила теку і почала переглядати документи, що лежали там.

— Я представляю інтереси Любави, — коротко відрізала вона будь-які можливі заперечення, і за це я була їй окремо вдячна.

Ось тільки жодних майнових інтересів у мене не було. І я вирішила уточнити цю обставину.

— Імовірно, сталася якась помилка, — вимовила я обережно, боячись зачепити почуття людини у віці. — Можливо, ви переплутали мене з кимось іншим? З кимось із її родичів.

Спробувала вивудити з рук Роксани теку, щоб повернути її власникові. Але подруга вчепилася мертвою хваткою і метала в мене поглядом громи й блискавки.

— Жодної помилки немає, — пробурмотів чимось дуже задоволений повірений, підходячи до мене і довірливо беручи мене за лікоть.

І Роксана, і Славка від цього дружнього жесту помітно напружилися, ніби дідок міг завдати мені якоїсь фізичної шкоди.

— Настасья не мала дітей, чоловіків і будь-якої іншої рідні в живих. Документ цей вона веліла підготувати давно...

— А дата? — вклинилася в душевну розповідь Роксана. — Чому відсутня дата? — майже вимогливо уточнила подруга, змусивши мене зніяковіло почервоніти.