Глава 10

— Що там таке? Що сталося? — стривожилася Меланія, дивлячись на моє, ймовірно, побіліле обличчя.

Я оніміло замотала головою, неспроможна вимовити жодного слова. Не можу навіть самій собі пояснити, чому Настасья Аркадіївна завжди була настільки важлива для мене. Ось це коротке уїдливе слово «була» в повідомленні Славка й викликало в мені оніміння та холодне тремтіння рук та ніг.

Жодного разу в житті не бувала у неї вдома, взагалі не люблю ходити в гості. Та й до себе не особливо припрошую «жаб-мандрівників». Ніколи не ділилася з нею потаємним, як і вона зі мною. Старожили театру трималися дещо осібно від решти. Їх залишилося зовсім небагато. Але саме на їхні сценічні роботи приходили подивитися вечорами затяті театрали. Саме на тлі цих побитих життям, досвідом і декораціями акторів та актрис сходили нові таланти. Немов старенькі виводили їх на сцену за руку, представляючи глядачам гідну зміну. Негідну, на їхню думку, чого вже правду ховати, могли й зжерти за лаштунками, не подавившись, і навіть не помітивши «втрати бійця».

Мені невимовно пощастило. Утім, це ж стало й моїми особистими трагедією та покаранням. Після першого театрального кастингу Настасья Аркадіївна, величаво піднявшись зі свого місця в шостому ряді, пройшла повз схвильовану мене і монаршим жестом поклала на мою голову свою руку.

— Справжнє янголятко, Валера, — це вона вже тодішньому головрежу сказала, — ця роль має дістатися їй.

Що тоді почалося серед колег, згадувати не хочеться й зараз. Стільки отрути, процідженої крізь усмішки, навіть фармацевти у гадюк вичавити не здатні. А заздрість здатна, ця дама в зеленому взагалі на багато що здатна, як дуже скоро я з'ясувала на власній шкурі.

Дивно, але ця поведінка, нетипова для людей на вулицях міста, не здавалася мені пафосною в Настасьї Аркадіївні. Вона немов зійшла зі сторінок старовинних книжок про дворян, і просто дотримувалася честі й гідності, що належали їй за правом народження.

Зате мене вкрай здивувало її спокійне і навіть холоднокровне зауваження заплаканій мені, яка засиділася допізна в брехалівці після всіх підкилимних інтриг, які довелося пережити на шляху до першої театральної прем'єри. Нехай навіть на той момент за моєю спиною маячили головні ролі у двох успішних кінокартинах. Театр — все ж таки зовсім інший світ, що дає безпрецедентну можливість багаторазово пережити один і той самий момент, поліпшити зроблене в минулому. Ніхто не підшаманить під час монтажу твої огріхи, все відбувається просто тут і просто зараз, і ти ловиш відповідну хвилю емоцій із глядацької зали, яка насичує, немов киснем.

— Любавушко, а що це ти носом хлюпаєш? Невже думала, що однієї гарненької мордочки для успіху достатньо? — іронічно поцікавилася жінка в літах, зігнувши губи в аристократичній усмішці.

Я здивовано підняла голову, а вона продовжила:

— Так, є талант, незаперечний. Але геніїв створює тільки талант, поєднаний із працею. До мозолів, до крові, до шрамів на серці.

— Але ж це ви влаштували мені всі ці... кошмари. Одним своїм акторським благословенням, — обурилася мляво.

— Я, — майже з гордістю кивнула вона. — А як би інакше ти дізналася, хто ти є і чого насправді варта? А головне, як би продемонструвала це решті, щоб питання і сумніви в них відпали раз і назавжди?

Я кліпала мокрими від сліз віями, не знаючи, що й сказати у відповідь. А вона посміхалася з розумінням. Такий іспит не складається в жодному університеті. Мені пощастило скласти всі іспити подібного роду екстерном і заручитися постійною підтримкою мого «куратора» в особі визнаного театральною спільнотою метра сцени.

Тепер же міцно заплющила очі й мовчки передала дівчаткам свій телефон, щоб прочитали самі. Вичавити із себе ці страшні слова не змогла. В одну мить мій світ завалився, уже втретє за останні кілька днів. І я абсолютно не розуміла, що мені з усім цим робити.

Підняла голову і зустрілася зі співчутливими поглядами подруг. Чомусь від цього стало тільки ще болючіше.

— Це та актриса, яка тебе... дресувала? — беззлобно усміхнулася Роксана.

Ніхто інший не зумів би так зрозуміти мене, як вона. Адже і її наставник багато чого навчив свого часу, а потім просто зник з її життя назовсім.

— Хочеш, я поїду з тобою? — запитала вона обережно, торкаючись моєї руки, щоб повернути телефон.

Я боязко і водночас з надією кивнула. Мені здається, сама б не зуміла впоратися з емоціями, що вирували в мені. Боялася не стриматися і з'їздити комусь із молодняка по фізіономії. Надто багато їх з’явилося на моїх очах. Або що стану огризатися зі «старими», які радісно потиратимуть долоні, смакуючи зайняти її місце. Ніби самі вони планують жити вічно. Ну і найгірший варіант — розсварюся остаточно з новим головним режисером і Славком, звісно ж.

До того ж Настасья Аркадіївна все своє життя прожила сама. Навіть ті, хто знав її з молодих років, не могли відповісти, чи було в актриси коли-небудь особисте життя або хтось із близьких. Вона наче з'явилася з й так само, в нікуди, пішла. Роксанка, напевно, знає, що треба робити в таких випадках, і зможе допомогти мені з організацією... Заткнулася подумки про ще одне страшне, безповоротне слово, і благально подивилася на юристку. Та з розумінням кивнула, рішуче стиснувши губи.

Мою спробу оплатити замовлений фрапе дівчата безкомпромісно відкинули. Роксана потягла мене за лікоть до виходу з кафе.