Глава 9

Втекти вдалося, але осад залишився. Ну навіщо Славка взяв та й зіпсував усе? Я ж так раділа його дружній підтримці! З ким тепер я можу поговорити в театрі, якщо мене ще не звільнили звідти стараннями нового головрежисера і колишнього хлопця?

У розпачі знову розплакалася, поки їхала в маршрутці. Мало не пропустила свою зупинку.

До всього іншого я страшенно засмутилася, що виявилася настільки егоїстичною, що навіть не дізналася в Соколова, як почувається Настасья Аркадіївна. Тепер писати або дзвонити йому, зрозуміло, неприпустимо. Не вистачало тільки, щоб він вирішив, ніби стала черговою жертвою його чар. Хоча цілується він і справді занадто добре, щоб це було реальністю. Занадто чуттєво. Ось, чого мені так не вистачало в Олегові. Цієї чуттєвості, ніжності й напору в одному флаконі. Чому тільки всіма цими якостями володіє відомий ловелас, а не якийсь там порядний чоловік?

Посміхнувшись своїм думкам крізь сльози, увійшла до кафе й відшукала очима столик.

Дівчата вже зібралися і чекали тільки на мене. Зараз, напевно, почнуть розпитувати, що сталося. А як я їм поясню?

Старанно ховаючи очі, обійнялася з кожною з них по черзі, як ми робили щоразу під час зустрічі. Сховатися очікувано не вдалося. Дівчата вичікувально мовчали, красномовно дивлячись на мене, що вмостилася на вільному стільці.

Офіціантка тут же принесла мені меню, не давши навіть віддихатися. І я нахабно скористалася можливістю втупитися в нього поглядом. Але мовчання затягувалося, згущуючись над моєю головою грозовою хмарою невдоволення шкільних подруг.

Професії ми обрали різні, і життя після випускного швидко розвело нас. Але іноді ми все ще намагалися знайти час, щоб зустрітися, обговорити останні новини та підтримати одна одну.

Із зітханням смирення я слухняно відклала меню вбік, зачинивши його на не найцікавішій сторінці із закусками.

Роксана свердлила мене професійним поглядом, піднявши одну брову. Не знаю, яка вона юристка і приватний детектив, але мене від її погляду завжди мурашки пробирали.

— Ну добре, — остаточно здалася, відчуваючи потребу висловитися і почути думку близьких за духом людей. Тому, що на роботі таких не залишилося зовсім завдяки імпульсивному вчинку Славка і невдачливості Марусі, а батьків засмучувати, як і раніше, не хотілося. — Мене кинув Олег.

Меланія фиркнула, відкинувшись на спинку стільця і схрестивши руки на грудях, обдарувавши мене скептичним поглядом.

— Що? — спалахнула я. — Ви що, теж знали щось?

— Олег тебе кинув чи ти його? — загорілися цікавістю очі головної авторки нашої компанії Пелагеї.

Я подумки пораділа, що вона працює не журналістом. Хоча з філологічною освітою цілком могла б, якби не вчепилася мертвою хваткою в надію стати великим і знаменитим письменником. Навіщо тільки їй це треба? У наш час так багато популярних авторів на всіляких електронних платформах посиджують на солідні виручки, та пописують мегапопулярні романи-кліше. А класиком стати? Та кому це посмертно треба? За життя їх все одно не вшановує ніхто.

— Можливо, і я його, — задумливо пробурмотіла. — Технічно я...

Дівчата обдарували мене здивованими поглядами.

Офіціантка, що з'явилася, як свічка, біля нашого столу, починала неабияк дратувати набридливістю. Я розумію, це її робота, але можна ж і якось делікатніше.

Ми замовили улюблені напої та десерти. Чекаючи на своє фрапе, я колупала пальцем крихітну дірочку в скатертині, яку випадково виявила, блукаючи поглядом у пошуках укриття для душі.

— Що значить технічно? - поцікавилася Меланія. — Або кинула ти, або він тебе. Це ж як пологи. Ти або народила, або ще ні, третього не дано.

Її порівняння завжди змушували мене поїжитися. Розумію, що робота накладає відбиток на всіх і кожного. Або, можливо, ми вибираємо собі роботу, в якій бачимо частину себе, і розкриваємося в ній повною мірою. Але мені незмінно ставало ніяково. Сказала вона, а я ніби зазирнула в той найглибший жіночий внутрішній світ, звідки і з'являються діти під час природних пологів. Бр-р.

— То що все-таки сталося? — трохи натиснула Пелагея, і я чітко усвідомила, що ось зараз у її голові зріє розповідь про чергового пса і зрадника, яких світ бачив уже стільки...

Утім, може, хоч так принесу користь. Такі оповідання й романи радо читають. Раптом моя історія в її обробці принесе популярність подрузі.

Одні читачки щасливі, що біда трапилася не з ними, інші розмахують прапорами своєї правоти на тему ненадійності чоловіків, треті мрійливо зітхають, згадуючи свою молодість.

Подивившись на свою печаль збоку, посміхнулася. Не так уже все й погано, якщо є, чому посміхнутися.

Пелагею моя реакція, здається, засмутила. Трохи згодом стало зрозуміло, чому. Як висловилася сама подруга, її знову відвідала «криза білого аркуша». Що це за звір такий, я уявляла насилу. Але здається, щось схоже на акторське вигорання. Від душі поспівчувавши їй, від подальших подробиць особистого життя я таки утрималася. Не хочу одного разу опинитися героїнею дешевого роману на один вечір, щоб хтось смакував мої успіхи й невдачі, почуття й переживання.

Вислухавши мене, дівчатка ненадовго впали в замисленість. Я й сама задумалася, прокручуючи в голові події двох останніх днів. З одного боку, відчувала, що на мене навалилося занадто багато неприємностей. З іншого — не сталося нічого, що мало б зламати мене. Приблизно такий самий висновок озвучила практична за своїм характером і підходом до життя Роксана.