Глава 8

А глядачі знали! Якщо врахувати, що в залі для глядачів зібралися колеги, більшість яких проводжали мене на сцену єхидними посмішками. Начебто і не перший день працюю в цьому театрі, а ніяк не зрозумію, за що вони так на мене розлютилися? Навіть якщо припустити, що і тут мені підсиропила зовнішність. Але ж це не може вилитися в таке скупчення негативу! Невже люди все ще вірять у те, що краса - один суцільний бонус, що відчиняє всі двері і й вбиває наповал усіх недругів? Та годі!

Коли новий головний режисер з бридкою посмішкою вимовив з першого ряду: «Любава Блажек, будь ласка...», — я зрозуміла, що на мене не чекає нічого хорошого.

Цей кастинг із самого початку здавався мені досить дивним. Немов акторів готували на огляд талантів. Інакше як пояснити присутність усієї театральної трупи в залі, нібито як групи підтримки колег, які по черзі опинялися на сцені? Головреж умостився в першому ряду. Чому знехтував козирним місцем у шостому ряду, важко збагнути. Чи то не в курсі, що перший ряд у театрі займають зазвичай невігласи, чи то йому байдуже, хто там і як знущається перед ним на сцені.

На додачу до всього ніхто не міг сказати напевно, для якої п'єси триває добір акторів, немов ця інформація перебуває «під грифом секретно». А завдання актриси отримували індивідуальні.

Я йшла навмисне повільно сходами, що вели на сцену під шалене калатання серця, бо хвилювалася і передчувала щось нехороше. Хотілося дати самій собі час підготуватися, зрозуміти, чого очікувати. Та й боялася банально оступитися й звалитися на очах у такої публіки, яка не забула б порадіти моїй невдачі.

— Любаво, у вас що, естонське коріння? - усміхнувся режисер, навмисно розтягуючи два останні слова, явно натякаючи на мою неквапливість.

Я зупинилася на місці як укопана. У грудях закипав гнів. За яким правом він прилюдно принижує мене, бачачи вдруге в житті?

— Ви вважаєте, — холодно вимовила я, повільно повертаючись обличчям до чоловіка, — що жарти на теми національності, які викликають ворожнечу, можуть бути доречними для згуртування нового для вас колективу?

Зал судомно охнув. Краєм ока встигла відзначити, як одна з актрис навіть рот долонею прикрила від переляку.

Славка Соколов заливисто розсміявся, закидаючи ноги на спинку сидіння перед ним.

— Браво, — ліниво протягнув він, кілька разів плеснувши в долоні.

Коли я кинула на нього швидкий погляд, він підморгнув мені, намагаючись підтримати.

Марусі в залі не було. У неї захворів малюк. Подейкували, що хворіє він «занадто часто» і це незабаром може стати причиною для її звільнення. Звільнити, звісно, не можуть безпосередньо до досягнення дитиною чотирнадцяти років, але можуть «попросити по-хорошому» або знайти статтю. Що ще гірше для і без того хиткої кар'єри актриси.

З одного боку, звісно, шкода її. Страждає, бідна, зовсім одна з крихіткою. З іншого боку, радісно за себе. Мене ніхто не прив'язує до себе настільки, щоб зруйнувати кар'єру.

— Зараз, якщо не помиляюся, та частина кастингу, в якій беруть участь тільки акторки, — красномовно підкинув брову режисер, дивлячись прямо в очі Соколову.

Вкотре оцінила, як легко Славка вміє відводити грім і блискавки від таких нестриманих на язик людей, як я. Могла ж зараз і промовчати. Але тоді цей самозакоханий павич у першому ряду продовжував би принижувати мене нескінченно.

Соколов відважив йому блазнівський уклін, але з місця не зрушив. Битву поглядів новий головреж програв. Він знехотя підвівся зі свого місця і попрямував до шостого ряду. Треба ж! Особисто для мене, чи що, зручніше влаштувався?

— Пані Блажек, ви підіймаєтеся на сцену чи очікуєте, що стануть благати й запрошувати окремо? - пожартував мій супротивник, але при цьому кинув трохи наляканий погляд на Славку, добряче здивувавши мене.

Що за битву альфа-самців влаштували ці двоє? Уже весь колектив перешіптується і загадково поглядає на мене. Це однозначно не до добра.

Пересиливши бажання втекти цієї ж секунди, вирівняла спину і піднялася на останню сходинку. Балетки чомусь тиснули сьогодні. Напевно, від довгого плачу ноги просто набрякли. Так зі мною відбувається з раннього дитинства: щойно наревуся, так і набрякаю на ранок.

Намагаючись тримати підборіддя гордо піднятим, хоча хотілося зіщулитися і стати непомітною сірою мишею, щоб шмигнути за лаштунки і сховатися від іронічних і цікавих поглядів, я вийшла на середину сцени. Тут зазвичай я знаходила душевний спокій. Особливо, коли опинялася на затемненій сцені в повній тиші перед порожнім глядацьким залом. Але сьогодні щось пішло не так. Серце стукало настільки швидко й важко, що, здавалося, б'ється вже навіть у горлі.

— Пані Блажек, — з небезпечним примруженням у передчутті задоволення протягнув режисер, — вам належить продемонструвати вашу пластичність і граційність, про яку я чув.

Я внутрішньо напружилася, знову читаючи між рядків. Так, пластичні етюди — одна із сильних моїх сторін. Так, хореографія теж не є слабкістю. Але він знову навмисно занижує цінність безпосередньої акторської майстерності. Навіщо?

— Що я маю зробити? — процідила крізь стиснуті зуби і усвідомила, наскільки неоднозначно прозвучало моє запитання в такій ситуації.

Славко насупився, подався всім корпусом уперед. Добре, що хоч комусь у цьому залі не байдуже, що зі мною відбувається. Інакше, напевно, вже здалася б і розридалася.