Глава 5

Стіни у кімнатці з приглушеним світлом виявилися обклеєні акустичним поролоном. Здається, дамочка по-справжньому турбувалася про конфіденційність даних своїх клієнтів. Чого не скажеш про Славка.

Утім, я не сердилася на нього. Навпаки, була вдячна. Я гостро потребувала підтримки зараз. Батьків засмучувати не хотілося, а подруги... Дівчата зайняті власним життям, і останнім часом бачилися ми нечасто. Не те, що б вони були махровими егоїстками, але деякі речі неможливо скасувати навіть заради міцної жіночої дружби. Мої зйомки, наприклад. Або пологи чергової пацієнтки Меланії, секретні розслідування Роксани. Мабуть, тільки Пелагея могла б поговорити зі мною зараз. Але найменше я хотіла слухати про її «письменницький затик», як вона сама висловлювалася, муки творчої кризи та навідні запитання для збору матеріалу з її історії для нового роману. Тому психолог у моїй ситуації — ідеальний варіант.

Софія привітно запропонувала мені затишний шезлонг, вибрати що-небудь із напоїв і можливість просто розслабитися для початку. Від фонової музики й аромосвічок я зразу ж відмовилася. А ось на каву радісно погодилася. Підбадьоритися не завадить, а то розкисла зовсім від низки неприємностей, що звалилися на мою голову в один день.

Зазвичай зі мною саме так і відбувалося. Усі біди звалювалися разом, ніби підстерігали всім натовпом. Потім я вибиралася з коматозу, який мене спіткав, після розв'язання проблем. Ненадовго наставала світла смуга, яка здавалася мені заслуженою і вічною нарешті. І щойно я остаточно увірую в нескінченність світла, воно одразу звалювало в кінець тунелю мого буття і маячило мені звідти недосяжною точкою на горизонті.

— Слава сказав, що у вас були непрості стосунки з чоловіком... — закинула вудку психолог, і я стрепенулася.

Куди подівся весь релакс останніх п'яти хвилин.

— Взагалі-то я думала, що стосунки у нас нормальні. До сьогоднішнього дня, — відчуваючи себе ніяково оголеною перед сторонньою людиною, пробурмотіла я.

— А що сьогодні змінилося? — дівчина навпроти зігнула здивовано красиво окреслену брову.

Як на мене, занадто тонку, що робила риси її обличчя різкими. Але мода є мода. Перманентний макіяж жертв не обирає, вони його вибирають самі.

Її погляд був наповнений професійною зацікавленістю і співпереживанням.

Мабуть, що в іншій ситуації я встала б, ввічливо попрощалася і просто пішла. Але не тепер. Мені виявився життєво необхідним «випадковий попутник», якому я могла виговоритися хоча б для того, щоб подивитися на обставини збоку, почути саму себе в спокійній обстановці.

— Слава занадто багато базікає, — довірливо зауважила я, трохи схилившись уперед, і ми обидві розуміюче посміхнулися.

Судячи зі збентеженого і трішки сумного погляду Софії, Соколов їй був більш небайдужий, ніж хотіла показати. Я навіть щиро поспівчувала дівчині. Добре хоч, що в неї вистачає розуму не плекати ілюзій, що здатна зловити вітер до своїх тенет.

— Але мені зараз, правда, потрібно почути себе збоку.

Софія плавно підняла руки, ніби здаючись.

— Немає проблем, — сказала вона.

Не знаю, як їй вдалося, але я відчула себе в безпеці. Почала розповідати про все, що, виявляється, мучило мене кілька років, проведених з Олегом. Пам'ять раптом почала підсовувати моменти, яким у процесі життя я не надавала анінайменшого значення. А вони, мабуть, підсвідомо мучили мене, складали всередині цілу стіну між мною і моїм хлопцем.

— Може, ця недомовленість і стала причиною його віддалення від мене? — задумалась я вголос, намагаючись знайти причину того, що відбувається.

Софія мовчки посміхнулася куточком губ, демонструючи ступінь скептицизму до мого твердження. Я згідно кивнула.

— Ну так... Я повинна була просто здогадатися з самого початку, що він здатний на такий вчинок, — раптом усвідомила, прокручуючи в голові деякі наші з Олегом розмови.

— Про що ви?

— Колись мій батько дуже чітко й однозначно пояснив мені, що дізнатися, якою стане дружина у віці, можна, подивившись на тещу.

Софія відкрито посміхнулася і закивала головою. У неї напрочуд тепла посмішка, що викликає прихильність. Чому тільки я раніше так боялася психологів? Надумала собі дурниці якісь, начитавшись постів псевдоспеціалістів у мережі.

— А ставлення майбутнього чоловіка до дружини можна визначити за тим, як він спілкується зі своїми батьками.

І я почала охоче переказувати нашу пам'ятну бесіду з Олегом про батьків і новосілля на орендованій квартирі.

Софія мовчки вислухала і дуже серйозно кивнула.

— Взагалі-то ваш молодий чоловік мав рацію, — зауважила вона. — Те, що ви описали... Ваше ставлення і спілкування з батьками — це ознака певної емоційної незрілості, неготовності сепаруватися.

Я здригнулася, почувши ці слова, які в точності повторюють численні пости. Інстинктивно посунулася на край свого сидіння.

Від Соні цей мій жест не сховався, і вона поспішила додати:

— Не поспішайте тікати й заперечувати. Бо тоді ви спробуєте втекти від самої себе. А так не може тривати вічно. І кожні наступні стосунки виявляться теж провальними. Тому що ви незмінно будете приводити в до них своїх батьків. Потрібно пропрацювати це, відпустити їх жити своїм життям і дати собі жити своїм.