Глава 3

Усю дорогу до театру, яку подужала пішки в надії хоч трохи розвіятися, перебирала в голові щасливі й не дуже моменти спільного життя з Олегом. Чомусь зовсім не відчувала, ніби від моїх кісток віддирають м'ясо, як це описували інші жінки в подібних ситуаціях. Включаючи героїнь, чиє життя мені доводилося пережити перед усією знімальною групою.

Можливо, я просто ще не вірила, заперечувала дійсність. Сподівалася, що похмурий сон розвіється і спокійні, розмірені будні, сповнені взаємної довіри, повернуться. Але чи можливо це і чи потрібно це другому з нас так само, як потрібно мені?

На прохідній театру затримуватися не стала. Сьогодні зміна непривітна, вона і вітається зазвичай неохоче. Понуро пройшла турнікет і попрямувала в брехаловку. У цей час там має бути порожньо. Зможу посидіти в повній тиші й напівтемряві. Не тут-то було!

Варто було мені опинитися на порозі службового входу, як на мене налетіла юна практикантка. Симпатична і свіжа, як весняний вітерець, вона легко пурхала за лаштунками. Голос її дзвенів гірським струмочком. А говорила дівчина  безупинно, вбираючи премудрості акторського ремесла. Відчуття було таке, що вона перебуває скрізь і завжди, причому одночасно. Ясна річ, що це неможливо фізично. Але ось же явний приклад. Зустрілася мені на шляху.

— Любаво, там режисер новий. Зараз знайомити будуть. А тобі додзвонитися ніхто не міг, — захоплено защебетала.

Дивно. У нас із нею не така велика різниця у віці, а я почуваюся старою досвідченою тіткою порівняно з нею. Може, це біль так старить зсередини? Ні, болю в улюбленому театрі однозначно не місце. Ось тільки зовсім забула, що й сюди теж притягнула Олега, бажаючи допомогти йому розвиватися і рости. Ну чи не дурепа? Хоча... Хто ж знав, що так все обернеться, так він вчинить зі мною?

— Я на зйомках була, а за розкладом у мене сьогодні вихідний, — кивнула головою на дошку з графіком репетицій, вистав і вихідних. —  Завтрупи на сьогодні мене не викликала.

Потай сподівалася, що й Олегу вони додзвонитися теж не зуміли. Він же був буквально піді мною, тому ніяк не міг дізнатися про подію раніше.

Кивнувши, що почула, зібралася у свою гримерку, яку ділила ще з трьома актрисами. Але дівчина так різко схопила мене за руку і потягла в бік сцени, що я не знайшла в собі сил чинити опір.

Ступивши на сцену, зняла за лаштунками легкі туфельки, відчула стопами м'який ворс сценічного покриття. Якось легше дихати відразу стало.

Новим, на мій подив, виявився не просто режисер, а головний режисер. А Олег якимось дивом усе ж таки дізнався про такі кардинальні зміни, і зараз сидів у півколі акторів навпроти мене із задоволеною хижою посмішкою. Що це він скалиться?

— Марусь, а що відбувається? — шепнула колезі праворуч від мене, нахиляючись так, щоб почула тільки вона.

Вона повернулася до мене з розгубленою посмішкою ввічливості на обличчі.

— Гарне запитання, Любаво. Ми ось теж гадаємо, куди нашого головрежа поділи й навіщо на його місце цього хлища поставили.

Хлищ невдоволено глянув у наш бік. Хоча короткий діалог однозначно чути не міг, та й процедура офіційного представлення директором ще не почалася. Маємо повне право обмінюватися думками.

У цей момент новий головний режисер плавною ходою, з грацією дикого кота попрямував у наш бік. В останній момент збагнула, що до мене особисто, насупилася здивовано. Зловила на собі роздратовані й навіть злі погляди інших актрис.

— Так це ви в нас друга Мішель Мерсьє? — бридко усміхнувся чоловік середніх років і середньої ж комплекції, зупиняючись переді мною і непристойно запихаючи руки в кишені штанів із чітко випрасуваними стрілками.

— Боюся, що сталася помилка, — з наймилішою зі своїх посмішок видавила я, намагаючись не сваритися з такою людиною в перший же день. — Я — перша Любава Блажек, і до Мерсьє жодного стосунку не маю. Як і до її знаменитої героїні.

Акценти розставила відразу, наміри припинила на корені. Я так думала.

Втомилася з дитинства відбиватися від запитань, що мчали слідом, про те, де мій Король або розбійник Ніколя. Я — це я. Не копія когось, не наслідую когось. Адже це не моя вина, що Бог обдарував такою задушливою красою. Вже краще б якоюсь простачкою була на вигляд. Можливо, і дивилися б на талант на кастингах, а не на мордочку гарненьку. Ух, як же мене це злило щоразу! Навіть завела собі звичку незмінно ходити в джинсах і футболці. Ніяких суконь і, тим більше, коротких спідниць. Записалася на карате, щоб здачі давати зовсім вже несамовитим кавалерам.

Досвід цінний, звісно, але довго протриматися там не змогла. Адже час тренувань крав мій час у театрі. Олег на моє роздратування тільки віджартовувався. Хвалився друзям своєю красивою дівчиною, посилюючи мій дискомфорт.

— Прошу вашої уваги! — кілька дзвінких оплесків директора, який піднявся на сцену, одразу привернули загальну увагу.

Я сподівалася зітхнути з полегшенням. Але новий режисер вирішив свою локацію не змінювати. Навпаки, сперся на спинку мого стільця, прикувавши погляди присутніх, немов натякав на вибір фаворитки. От же ж! А як добре працювалося з головним режисером. Старенький чоловік, який бачив життя, цікавився тим, що лежить усередині коробочки під назвою зовнішність. Його сильні й глибокі, вдумливі постановки викликали овації навіть найцинічніших критиків. Він не намагався зазирнути під спідницю, яку мені доводилося вдягати для сцени, якщо цього вимагала роль. Але на кожній репетиції вивертав душу навиворіт, змушуючи повертатися додому в роздумах.