Глава 2

Сподівалася, що опинившись у його обіймах, зумію стримати блювотний рефлекс. І справа аж ніяк не в образі. Просто уявила собі, що він торкався іншої. Не просто торкався, а цілував її, був усередині неї. Тієї іншої, чиє обличчя вправно приховане й підрізане на фотографіях. Буквально вчора. Коли нібито був на вечірній репетиції в театрі.

Боже мій! Це ж і весь театр знає, яка я дурепа. Тому що зраду може не помічати або виправдовувати тільки дурепа.

Стримавши стогін відчаю, вкотре струснула себе. Треба згадати якісь яскраві постільні емоції за участю Олега. А потім просто знову пропустити їх через себе, видавши не глядачам, а камері оператора. Немов слайдер, квапливо перегорнула в пам'яті такі моменти, і здивовано втупилася в чоловіка, який навис наді мною в повній готовності до зйомок і не тільки, судячи з усього. А де ж усі полум'яні, пристрасні спогади? Чому рухи, міміка, емоції здаються буденними, майже механічними? Невже зрада проникла в спогади й вкрила інеєм найпікантніші з них?

Олег насторожено завмер, відчувши, що щось у мені кардинально змінилося, і аж ніяк не на його користь. Партнери завжди напрочуд дивовижно відчувають це, хоч як би їм не брехали. Це я тільки капелюх довірливий, виходить.

— Люба, ти реально готова до зйомки? — запитав тихо.

Можна подумати, його це по-справжньому хвилює! Кинувши обурливий погляд на нього, красномовно фиркнула. Поклала руки йому на шию і глянула в бік режисера.

Хлопавка, що прибігла, завмерла осторонь зі своїм незмінним інвентарем. Дубль енний, кадр енний... Мотор. Почали.

Режисер пильно дивився на мене, я це відчувала шкірою. Дивився не на те, що ми робимо в кадрі, а начебто навіть усередину мене, намагаючись вирахувати, на які ще витівки йому чекати.

Ніяких, дорогі колеги. Для вас ніяких. З підступною посмішкою досвідченої спокусниці, що приховувала насправді передчуття маленької помсти, я потягнула Олега на себе і так впилася в його губи, прикусивши їх, що він украй правдоподібно застогнав. Потім скористалася моментом його розгубленості й підштовхнула його так, щоб ми перекотилися, і я опинилася зверху. Світлотехніку довелося попітніти в цей момент, ведучи за нами промінь. Не можу придавити людську гордість Олега, так хоч чоловіча нехай відчує всю міць мого гніву. І він відчув сповна, а я цілком щиро стогнала від невисловленого болю і відчуття гіркого звільнення. Під кінець епізоду все ж не стримала сльозу. Але до того моменту мало що розуміла, тому просто змахнула її, відкинувши волосся за спину. Нахилилася до самого обличчя Олега, із задоволенням зазначивши, що його нижня губа вже пристойно розпухла від моєї «ніжності», і прошепотіла:

— Це був чудовий досвід...

Мені здавалося, що змогла знайти в собі сили попрощатися з ним. Судячи з очманілого погляду, він усе зрозумів.

— Стоп! Знято!

Я здригнулася, прокинувшись від екстазу помсти. Недбало відкотилася вбік і встала з ліжка, ніби воно було порожнє. Справді відчувала порожнечу за собою, в минулому, яке збиралася залишити на цьому ліжку, у якого саме сьогодні вкрай символічно спливає термін оренди.

— Любава! — захоплено вигукнув режисер, підхоплюючись із високого стільця і поспішаючи до мене на всіх парах, щоб обійняти. — Це було щось! Ти перевершила саму себе! Заради такого епізоду можна було потерпіти навіть сотню, а не тільки три невдалих кадри.

Запеклася одночасно від похвали й нагадування про можливий провал. І в театрі, і в кіно належало завжди читати між рядків і чути між слів. Я це зрозуміла не відразу, довго опановувала науку, приймаючи все за чисту монету. Зараз, уже з досвідом, розуміла. Невдачу мені не забули, але пробачили. На подальшій кар'єрі інцидент не позначиться.

Зітхнувши з полегшенням, тепло, але дещо неуважно посміхнулася колегам і попрямувала до свого вагончика.

Гример зі співчуттям глянула на мене і почала чаклувати над моїм обличчям, знімаючи майстерно нанесений грим. Терпіти не можу постільні сцени.

— Ти знала? — запитала, глянувши на її відображення в дзеркалі.

Жінка відвела погляд, відчуваючи незручність.

— Значить, знала... Чому не сказала мені?

— Навіщо? — здивовано підняла брови, розчісуючи моє волосся.

Майже всі гримери та перукарі робили це із незмінним задоволенням. Волосся — окремий предмет моєї гордості. Я плекаю його, доглядаю, підтримуючи блиск і шовковистість, дивовижний золотий відтінок густих пасм, що майже німбом огортають моє обличчя.

Почувши таке запитання, повернулася до неї різко на стільці. Скривилася, коли гребінець застряг у волоссі, боляче смикнувши пасма.

— Що значить навіщо?

— Щоб ти розхвилювалася й зіпсувала собі життя, зірвавши зйомки? Ти й так мало не зробила це. Хто підсиропив хоч? — запитала співчутливо.

— Сама б хотіла знати, — пробурчала я у відповідь, знову повертаючись до неї спиною та ввіряючи в її дбайливі руки своє особисте золото.

Якийсь час ми обидві мовчали. Я думала про те, як багато, мабуть, людей, знали про зради Олега раніше за мене.

— Давно? — уточнила, не витримавши.

Гримерувальниця зам'ялася.