14 глава
Вони з'явилися біля будинку Анастасії.
- Пішли. – рішуче кинула Віріна.
- Ні. – Еллін подивився на годинник на руці. – Чекати тут ще дві години.
- Дві години! – сплеснув у долоні Ганс. – Віріно, може, почекаємо десь? Чи купимо хотдогів…
Ганс дуже любив хотдоги.
- Ні. – Віріна була невблаганна. – Гансу, можеш купити собі, але я тут буду. Година може пролетіти як секунда. Елліне, швидше час прискорюй! Інакше нам тут стовбичити!
- Добре. – Еллін щось тицьнув у себе на годиннику. – Усе. Зараз вже залишилося п'ять хвилин.
- Пішли! – стрепенувся Ганс.
- Ага. Пішли. – Віріна відімкнула вікно пістолетом, потім вправно залізла у вікно будинку. – Агов! Ви де, черепахи!
Ганс з Елліном перезирнулися. Ганс повторив трюк Віріни, тільки щось не дуже вправно. Еллін похитав головою і щезнув. З'явився уже на вікні.
- Чудово, Елліне. – засміялася Віріна.
- Так, добре. – Ганс усміхнувся.
- Тож чекаймо! – кинув Еллін.
Кімната, у яку вони залізли, була вишукано оздоблена різноманітними різдвяними іграшками. Схоже, то була спальня, адже посеред кімнати височіло ліжко. Кімната була оформлена у світлих тонах, що дуже сподобалося Віріні.
Раптом унизу почувся чиїсь голос.
- Це вона, це вона! – захвилювався Ганс.
- Тихіше, Гансу! – Еллін хвилювався також, проте не збирався цього виказувати.
Декілька хвилин вони стояли у тишині, аж раптом…
Ключ повернувся у двері. Команда приготувалася.
- ХТО ВИ? – заволала Анастасія, тільки-но зайшла у кімнату. – Я зараз охорону покличу! Грабіжники!
- Спокійно, спокійно. – Віріна широко усміхнулася. – Тільки не клич нікого. Ми не завдамо тобі ніякої шкоди.
- І твоєму майну. – додав Ганс.
- І твоєму майну. – погодилася Віріна. Видно було, що вона готувалася до промови.
- То що ж ви тоді тут робите? – розгубилася Анастасія.
- Нічого особливого… - почав Ганс, але його урвала Віріна.