5 глава

Ось вже й телефон задзвонив, сповіщаючи про лімузин, що вже під'їхав.  Хоча… Анастасія не бачила лімузинів.

• Пані Анастасіє, з-за погодних умов лімузин не може їхати. Почекайте до завтра. До побачення. – промовив механічний голос.

Погодних умов? А, точно… дощ пішов. Ну то й що?

Раптом Анастасія зрозуміла -  треба буде йти. Спокііійно!

Не панікувати! Треба пройтися. Так!                                           

Вона мляво узяла куртку й накинула на себе шапку.

Несподівано загадала, що тут поряд продають газети.

Звісно, вона газети не читала. Та проте… може, там є щось про її нічні пригоди?

Тож вже активніше вирушила до маленького магазинчику, де продавалася свіжа преса.

• Мені, будь ласка, газету…так, сьогоднішню.

Спочатку продавчиня уважно придивлялася до Анастасії. Потім підозріло запитала :

• Одну? Так, звісно. – але було видно, що думала вона наразі про щось інше, про що, мабуть, не наважилася сказати. Але потім у неї вихопилось. – Ви дуже схожі на відому актрису Анастасію Міддленд!

• Так, це я. – трохи зніяковіло і у той же час роздратовано промовила Анастасія.

Обличчя продавчині прояснішало і вона усміхнулася :

• Бажаю гарних виступів.

Узявши газету, Анастасія відійшла убік. Сіла на лавку і почала читати. На першій сторінці красувався напис :

СЬОГОДНІ  ВВЕЧЕРІ ДО БУДИНКУ №6 НА 42 ВУЛИЦІ ДІТЯМ ПІД ЛІЖКА ХТОСЬ ПІДКЛАВ ПАКУНКИ З СОЛОДОЩАМИ Й ШКАРПЕТКАМИ…

читайте детальніше на 3 сторінці

Анастасія, охоплена радісним передчуттям, перегорнула сторінку.