1 глава

Двадцятирічна Анастасія не мала ніяких ідей щодо цього концерту. Її вже муляло від надзвичайно великої кількості запитань, що сипалися з її режисерки, Віки Тенівур.

• Віко, я НЕ ЗНАЮ! Скільки ще раз повторювати?

• Але треба же щось придумати! – Віка була невблаганна.

Анастасія зітхнула, аби притамувати гнів. Ну вона ж сказала що не має ідей!

• Добре, я подумаю. – різко кинула вона.

Віка, чиї очі вже обурено спалахнули, скептично сказала:

• Добре, думай.

І пішла, зоставивши Анастасію сам на сам зі своїми думками.

Але спочатку треба розказати про Анастасію.

Вона була зіркою. Зіркою театру. Але на її думку вона не вміла нормально грати у театрах. Хоча на усіх кастингах одноголосно говорили що вона неперевершена. Вона вже грала багато ролей.  Головних, між іншим. Грала й Білосніжку, й сплячу красуню і навіть рапунцель.  Її батьки вважали, що вона – надзвичайний талант. Усі так говорили. Окрім її самої.

Анастасія не любила грати у театрі. Не любила й купу глядачів, чиї погляди були спрямовані тільки на неї. Не любила акторів, що підказували одне одному невивчені уривки з п'єси. Не любила завжди переповнене приміщення. Не любила й свої фото у газеті. Не любила, не любила, не любила… Одним словом, вона усе це не любила.

Акторське майстерство – не її. Так вона гадала вже купу років.

Тож Анастасія мала знайти іншу справу. Хобі якесь. Те, що відволікало б її.  Анастасія задумливо дивилася у вікно. Пригадувала дитинство. Як її життя змінилося після вдалого виступу у школі.  Як батьки повели її у акторську школу.  Як усі – і відомі актори, і вчителі тієї школи, і діти, що вчилися разом з Анастасією хвалили її.