АКСІОМА

Лабораторія займала цілий поверх дослідницького комплексу й у звичайні дні здавалася завеликою навіть для тих завдань, якими тут займалися. Ряди стійок з обладнанням, екрани з потоками даних, тихе гудіння систем охолодження — усе це створювало відчуття постійної роботи, навіть коли люди просто сиділи й чекали результатів. Сьогодні, однак, у повітрі відчувалася напруга, яка не мала прямого стосунку до науки. Вона була пов’язана з очікуванням рішення, від якого залежало, чи буде вся ця робота продовжена.

Ерл Кертіс стояв біля столу й не сідав, хоча стілець був просто за ним. Він тримав у руках роздруківку урядової депеші, яку вже перечитав кілька разів, але все одно повертався до неї, ніби в тексті могло з’явитися щось нове. Поруч, спершись на край панелі керування, стояв Баррі Вайт. Він не намагався зазирнути в текст, але уважно стежив за виразом обличчя Кертіса, намагаючись зрозуміти результат раніше, ніж той буде озвучений.

Кілька секунд у лабораторії стояла тиша, яку порушував тільки рівномірний шум обладнання.

— Ну що, Баррі, згортатися нам не доведеться, — нарешті сказав Ерл Кертіс, відірвавшись від депеші, і в його голосі вперше за останні години прозвучало полегшення.

Баррі Вайт видихнув так, ніби весь цей час стримував подих.

— Усе-таки схвалили.

Кертіс кивнув і, не випускаючи аркуша з рук, зробив кілька кроків до холодильника, вмонтованого в стіну біля дальньої панелі. Рухи його стали помітно вільнішими.

— З такої нагоди не гріх нам випити по баночці пива. Як гадаєш, Баррі?

Він відчинив дверцята й дістав упаковку “Лонг Гаммер”, не чекаючи відповіді.

— Думаю, Конгрес і NASA заслужили кілька ковтків на свою честь, — відповів Баррі, приймаючи банку. — За SETI* і за фінансування нашого проєкту “Щуп”. Ми добре попрацювали, Ерле.

Вони відкрили банки майже одночасно. Коротке металеве клацання прозвучало в тиші лабораторії несподівано гучно, але швидко розчинилося в загальному фоновому шумі.

Кілька митей вони пили мовчки.

На екранах, як і раніше, бігли рядки даних, хоча зараз на них ніхто не дивився. Сигнали, спектри, розрахунки ймовірностей — усе це продовжувало існувати, як і раніше, незалежно від того, чи звертають на це увагу люди. У певному сенсі саме це й було головним аргументом на користь проєкту: Всесвіт уже “говорив”, треба було лише навчитися слухати.

Баррі першим порушив мовчанку.

— Скажи, друже, ти ж допускав, що статтю витрат на наш “Щуп” щонайменше уріжуть, правда?

Ерл Кертіс на мить замислився, потім, не дивлячись, кинув порожню банку в кошик для сміття. Банка, описавши акуратну дугу, м’яко вдарилася об край і впала всередину.

— Розумієш, Баррі… Коли йдеться про розподіл федерального бюджету, ніколи не можна бути впевненим на сто відсотків. Але давай подивимося на факти як науковці.

Він повернувся до одного з екранів, ніби збирався щось показати, хоча жодних нових даних там не з’явилося.

— По-перше, пошук позаземних цивілізацій зараз у NASA є одним із пріоритетних напрямів. Це не просто дослідницький інтерес — це питання принципу. Ми знаємо, що ми не єдині. Питання тільки в тому, як саме це підтвердити.

Він зробив паузу не заради ефекту, а ніби формулював наступну думку максимально точно.

— А по-друге, будь-яка технічно розвинена цивілізація має прийти до створення систем радіотелевізійних або радіолокаційних сигналів — таких самих, як на Землі. Це неминучий етап. Передача інформації на відстань, її підсилення, кодування — усе це універсальні завдання. Або вони перехоплять наші сигнали, або ми їхні. Альтернативи цьому немає, старий.

Баррі Вайт кивнув, зробив ще один ковток пива, і на його обличчі з’явився вираз спокійної впевненості, який зазвичай виникає тоді, коли сумнів остаточно поступається логіці.

— Так, друже, ти маєш рацію. Це аксіома, — підтвердив Баррі Вайт і потягнувся по другу банку пива.

            * * *

Засідання за круглим столом Ради Наймудріших при Верховному палаці вже перевалило за другу половину дня. Час тут не вимірювався у звичному сенсі — він відчувався через зміни світла, температури й стану самих учасників. Друге сонце тільки починало підніматися над горизонтом, і м’яке, огортальне тепло повітря поступово поступалося місцем густішій, насиченішій теплоті, яка неминуче мала перейти в задуху.

Чотирнадцять представників чотирнадцяти земель планети Альмінди перебували у стані зосередженості, що не потребував зовнішнього вираження. Їхні тіла майже не рухалися, але це не означало бездіяльності. Думки текли, торкалися одна одної, відштовхувалися й знову сходилися, утворюючи єдине поле міркування, у якому не було ні суперечок, ні перебивань, а тільки поступове уточнення спільного розуміння.

У центрі столу лежала куля Спокою.

Вона не світилася й не видавала звуків, але її присутність відчувалася постійно. Час від часу кожен із Наймудріших прикладав до неї руку, і цей рух не був ні жестом, ні необхідністю — радше природним продовженням процесу мислення. Куля давала відчуття рівноваги, усувала зайві коливання й повертала думки до стану, у якому вони ставали максимально ясними.

Рада Ресурсів уже завершила свою частину роботи.

Забезпечення Контактного Альянсу було розраховане, перерозподілене й погоджене з іншими напрямами. Енергетичні витрати, необхідні для підтримання наявної системи пошуку, залишалися значними, але не виходили за межі допустимого. Питання полягало не в можливості продовження, а в доцільності нинішнього підходу.

Мудрець Чотирнадцятої землі, як найстарший член Ради, першим оформив спільну думку в слова.

— Що ж, Наймудріші. Рада Ресурсів знайшла необхідне забезпечення Контактного Альянсу і на цей рік.

Він зробив паузу, дозволяючи сказаному зайняти своє місце в загальному полі.

— Хотів би запитати. Чи доцільним буде виділення енергетичних ресурсів для Контактного Альянсу в такому обсязі, як зараз, чи все ж варто забезпечити альтернативні можливості пошуку контакту з інопланетними цивілізаціями?