Казки на ніч

Добра нічна казка про Тіллі та його сни...

У підводному світі, серед водоростей і коралів, теж настає час сну. Маленькі рибки вкриваються ковдрами з м’якого зеленого моху, лягають на подушки з морських зірок і загадують найсолодші сни.

Та лише в одному будиночку, схованому між водоростей, ще мерехтів підводний ліхтарик. Там, під ковдрою, крутився й ніяк не міг заснути рожевий аксолотль на ім’я Тіллі — у своїй улюбленій зеленій піжамці.

— Мій любий Тіллі, чому ти досі не спиш? — лагідно запитала мама. — Якщо ти не заснеш, найкращі сновидіння пролетять повз наш будиночок, і ти їх ніколи не побачиш!

— Мамо, я так хочу спати… — зітхнув Тіллі. — Мої лапки втомилися, оченята злипаються, але… щось весь час заважає.

— Що ж саме, мій маленький аксолотлику?

— Цієї ночі медузи світять надто яскраво. Я заплющую очі, а їхні нічнички сліплять мене. Якби вони загасили світло, я б мабуть, заснув.

Мама-аксолотль ніжно махнула плавничком і попливла до медуз.
Вона попросила їх плисти за течією та не зазирати у віконце своїм сяйвом.

— Ну а тепер, любий Тіллі, час спати?

— Я вже майже заснув, — зітхнув Тіллі, — але під ковдрою застрягли бульбашки! Вони лоскочуть моє черевце й не дають заснути.

Мама підняла ковдру, і весела хмарка бульбашок забулькотіла, піднялась до стелі й зникла в глибині.

— Тепер ніщо не заважає тобі відпочити, мій малюк! — лагідно сказала мама.

— Та ні, мамо… Сон не прийде, поки хвилі так гучно б’ються. Вітер сьогодні надто сильний, і шум долинає аж до мого ліжечка. Якби хвилі трохи затихли, я б може, і заснув.

Мама попливла до хвиль і ніжно попросила їх вщухнути. Вони слухняно почали пестити береги замість того, щоб голосно гуркотіти.

— Ну ось, мій аксолотлику, хвилі теж заснули. Час і тобі.

— Але, мамо… мій кругленький животик бурчить. Може, йому самотньо? Він, мабуть, сумує за чимось теплим і смачненьким…

Мама посміхнулася і принесла шматочок теплого пиріжка з водоростей.
Тіллі скуштував і задоволено зітхнув:

— Ммм… краще. Але…

— Але що ще, малесенький?

— Мені страшно. Раптом насниться величезна хижа риба?

— Ох, мій маленький незасинайку… — лагідно промовила мама й надула велику захисну бульбашку. Вона огорнула Тіллі, мов м’яка кулька, і він одразу відчув себе у безпеці.

— Тепер я можу не боятися, — прошепотів він.

Та за хвилину знову заворушився.

— Що тепер, серденько моє? — зітхнула мама.

— Я згадав, що сьогодні вдень загубив свого м’якого крабика Вінкі серед густих водоростей. Без його обіймів мені не заснути…

Мама попливла до водоростей і попросила їх розступитися, а потім знайшла загублену іграшку. Вінкі був цілий, усміхнений і радо обійняв лапками маленького аксолотля.

— Тепер, любий Тіллі, перевертайся на бочок і заплющуй оченята!

—  Але перед сном хочу побачити зорі й місяць, хоча б краєчком ока. Так мої сни будуть добрими та яскравими, — відповів Тіллі.

Мама підвела його до віконця. Високо над хвилями, крізь товщу води, пробивалося світло зірок. А місяць — великий, золотий — виглядав, мов гігантська медуза, що пливе небом.

— Ох, мамо, яка казкова ніч! А зорі — мов зграя світлячків… — прошепотів Тіллі, і його повіки почали повільно заплющуватися.

— Ну ось, тепер ніщо не завадить тобі поринути у солодкі сни, — сказала мама.

— А як же колискова? Мамо, якщо б ти лагідно погладила моє чоло, поцілувала й заспівала найсолодшу колискову — я б точно заснув.

Мама провела лапкою по його чолу, поцілувала в щічку й заспівала:

Спи, мій аксолотлик, глибини дрімають,
Хвилі не грають, медузи заснули.
Сон твій вже поруч, він пестить долоньки,
У снах тебе чекають зірки-янголоньки…

— На добраніч, мій любий аксолотлику в зеленій піжамці, — прошепотіла мама. — Хай тобі насниться найяскравіший сон у всьому підводному світі.

— На добраніч, мамо… — позіхнув Тіллі. — Здається, мої оченята самі… заплющуються…

Тіллі обійняв крабика Вінкі, вмостився під теплою ковдрою — і нарешті поринув у сон.
Сон, у якому зорі гралися з хвилями, а морські коники дрімали у колисках із мушель.

І спав Тіллі міцно-міцно, як можуть спати лише щасливі маленькі аксолотлі, яких люблять до глибини океану.