Глава 21

Але не встигли вдосталь випустити пару, як небо над Акрополісом затягнуло сірими хмарами й на землю почали опускатися величезні екрани на яких світився напис:

До оновлення залишилось 29 днів 23 години 59 хвилин. Будьте з нами!

— Ну й що на цей раз вони придумають? — роздратовано промовила дівчина, — підвищать вартість проїзду в метрополітені, додадуть декілька нових флаєрів чи плазмометів або ж оновлять вигляд донатних кіберкостюмів і все, чекай потім ще пів року, коли вони сподобляться на чергове безглузде оновлення.

— Взагалі-то останнє оновлення було доволі суттєвим: додали одразу три локації, ввели декілька місій. Одна з них, до речі, і привела мене до Сірих кварталів. Але мене більше цікавить допис «Будьте з нами!» раніше вони нічого подібного не додавали, лише час.

— Ну написали, то й що? Просто розробники вирішили зайвий раз нагадати, наскільки ми для них важливі. І я їх розумію, стільки токенів на нас заробляють.

— Можливо, ти маєш рацію, — не захотів я сперечатися з дівчиною.

Далі ми їхали мовчки, кожен думаючи про своє, але довго насолоджуватись поїздкою у нас не вийшло. Як виявилось, ігнорувати датчики, що червоним світяться на панелі приладів, таке собі рішення. Не проїхали ми й п’яти кілометрів, як машина почала закипати та глохнути.

— Радіатор пробили, — зло прошипіла Аліса, вирулюючи на узбіччя.

— Може, воно на краще, з нашим статусом їхати центральними дорогами, така собі ідея.

— Не бачу ніяких проблем, заліг би собі на задньому сидінні, а я продовжила рулити.

— Аліса, ти теж багряна.

— Якого дідька, — дівчина ненадовго заклякла, перевіряючи свій статус, а потім розгублено промовила, — але ж за крадіжку авто дають, лише жовтий.

— То ж бо й воно, із цими статусами якась маячня. Думаю, нам краще звалювати звідси.

— І як, ми тоді будемо добиратися до Тетраедра? У метрополітені шанси натрапити на поліцію теж доволі великі, а про те аби йти пішки, я взагалі мовчу, неділі дві це мої найсміливіші прогнози, а за цей час, як думаєш, скільки патрулів зустрінемо?

Я ненадовго задумався, дівчина мала рацію, жоден із варіантів не виглядав безпечним, особливо, якщо в тебе багряний статус. Тут треба забиватися в найглибшу шпарину й не відсвічувати. А це ідея.

Я викликав карту підземних комунікацій, чиї тунелі, немов артерії пронизували увесь Акрополіс. Саме завдяки їй, я в перший наш день свого знайомства з Алісою намагався віднайти вхід до підземного міста. Добре, що на відміну від нього, для пошуку люків нема потреби в місячному сяйві, точки входу підсвічені на карті чорними маркерами й одна з них, знаходиться зовсім поруч. От тільки є один неприємний момент, така мандрівка не завершиться і за місяць.

Мої слова, звісно, не порадували дівчину, проте й вибору в нас не було.

Тунелі зустріли вкрай не привітливо, ледве ми спустились, як одразу були атаковані трьома десятками дроїдів-ремонтників. Бластерів чи плазмометів у них не було, але якби дроїди змогли підійти впритул, то своїми різаками та маніпуляторами швидко розібрались, спочатку зі мною, а потім Алісою.

Нас врятував кіберпес. Штучний інтелект дроїдів був на дуже відсталому рівні, тож енергії чотирилапого вистачило, аби взяти двох найспритніших нападників під контроль та створити затор, а далі в діло вступив мій плазмомет, кожний постріл якого, тільки збільшував барикаду. Останніх дроїдів не став добивати, хотів поберегти заряд та і пробитися до нас вони зможуть не скоро, добре, що нам треба в іншу сторону, інакше, розгрібати цей механізований завал довелось би довго.

Доки йшли, я міркував над тим, як бути далі. Перетворюватись на дітей підземелля, вкрай, як не хотілось, а ще в мене була тільки неділя повноцінної гри, а потім, лише нічні сеанси. Та й із квартирою треба щось думати, хостел шукати, от тільки в моїх нових співмешканців можуть виникнути питання на рахунок мого незвичного шолома, а БіТекС доволі ревниво ставиться до своєї продукції й за інформацію про користувачів підробок готова щедро платити. Ну а винайняти окрему квартиру на зарплатню сталевара — це жити на одних субліматах та забути про свій мотоцикл.

За цими роздумами я і не помітив, як надійшло нове сповіщення. Зайшов до чату:

— Привіт Ешу, читав, що виклала корпорація на своєму офіційному сайті про майбутнє оновлення? Хоча про що я кажу, тебе, напевно, й у Грі зараз немає, поїхав до своїх фавельських красунь і навіть на дзвінки свого приятеля не відповідаєш, не гарно це, друже.

Вен, як завжди, дурня клеїть і намагається мене підколювати, ну то кожний думає в міру своєї розпущеності

— Привіт, не бачив, а що таке? — не став я йому підігрувати.

— Друже й чим ти там таким займаєшся, що в тебе не знайшлось часу прочитати те, про що вся мережа шумить?

— І що там таке? — уже з реальною зацікавленістю запитав я.

— Ну ти даєш. Хоча б про майбутнє оновлення на екранах, прочитав?

— Так.

— Ну значить, ще є надія)))) Так от, вони натякнули, що на тих, хто під час оновлення буде онлайн, чекають непогані бонуси та івент під час якого, можна виграти багато донатних речей.

— Ковбою, ти нічого не плутаєш, під час оновлення Гра недоступна.

— То ж бо й воно, розробники написали, що створили новий програмний код, завдяки якому, можна буде залишатись у Грі, навіть під час технічних робіт та оновлень і бажають це наочно продемонструвати гравцям, звідси й бонуси та івент. Ти як, будеш? Я от, на цей день уже відпросився. Спочатку хотів піти у відпустку, але не всім щастить бути мазунчиками пана Тоцького.