Глава 20

Покинув Гру за п’ятнадцять хвилин до активації таймера виходу. Сьогодні мені треба завершити безліч справ, тож день буде насичений. У першу чергу з боєм вибив собі неділю відпустки. Аліса, її стан був такий, що мені  не хотілось надовго залишати дівчину на самоті.

Мій сталевий побратим Вен, з ним було все набагато складніше. Якщо йому розказати про наші пригоди з Алісою й попросити звернутись до адміністрації, це могло разом розв’язати всі наші проблеми, але могло й створити нові, куди гірші, ще й наразити на небезпеку Вена. Та й взагалі, чому я вирішив, що корпорація допоможе? Їм легше нас усіх вбити, якщо інформація про джина-вбивцю рознесеться мережею в БіТекС будуть серйозні проблеми. Це може, навіть призвести до втрати монополії на ринку вірт онлайн ігор. Ні, залишимо Вена на крайній випадок, спочатку спробуємо самі.

Останньою, але найголовнішою справою, була доля сестри. Коли я показав документи на опалу навчання в «Party school», радощам Вероніки не було кінця. Того ж вечора я відвіз її до школи. Повноцінні заняття почнуться, лише через три місяці, але для тих, хто оплатив повний курс, існував факультатив, саме те, що необхідно дитині з фавел, аби адаптуватися до нового для себе світу.

По дорозі додому, накупив субліматів та придбав гімнастичний ролик  аби розминати заклякле тіло, оскільки планував грати, лише з короткими перервами на їжу, туалет та гімнастику.

ххх

— Ікаре, ти якраз вчасно, проходь. —  Аліса зустріла мене запашною вечерею на столі. Я присів і закинув шматочок добре прожареного м’яса до рота, оцінити смак їжі, можливо було тільки, якщо граєш через нейрокапсулу, але мій шолом, окрім болю, дарував і задоволення, Аліса теж смакувала навпроти, запиваючи все томатним соком.

— Сподіваюсь, я зараз, не лише обманюю свій мозок і по трубках до мого тіла йде поживна речовина.

— Аліса, не хвилюйся, з тобою все добре.

Дівчина сумно посміхнулась, — вибач, що я звалилась на твою голову.

— Не вигадуй, ти ж мене врятувала.

Аліса махнула рукою, — ну то що будемо робити?

Я дістав кулю, заряд на шістнадцяти відсотках, проте на цей раз його вистачило. Активований кіберпес одразу почав бігати по квартирі, ніби живий, постійно нарізав круги, вивчаючи територію і щось винюхував, а потім підбіг до нас, всівся навпроти й почав канючити їжу. Посміхнувшись, Аліса кинула йому шматочок, на мій подив, пес піймав його в повітрі, проковтнув і знову всівся, дивлячись на нас голодними очима.

— Ніколи не бачив, щоб кіберпси їли їжу.

— А ти їх багато бачив?

— Таких, ніколи. Кіберпес — це бойовий дроїд, а наш карапуз, лиш здатний їх насмішити.

— Але за його допомогою ми змогли знищити дот та батарею турелей.

— Твоя правда, — я погладив пса по металевій голові, на що отримав у відповідь задоволений дзявкіт.

— І чий же ти? — дівчина підійшла і присіла навпроти чотирилапого. — Ікаре, а може, пес, то твій тотем?

— Алісо, це ж не фентезійна гра.

— Я знаю, але після пережитого, мене зовсім не здивує, якщо у нас на порозі з’явиться хлопчина в круглих окулярах із чарівною паличкою в руках. Це, звісно, жарт, але ви з ним якось пов’язані.

— Не я, а ми, хочу нагадати, що пес прибіг саме до тебе, а не до когось із моїх знайомих.

— Так — погодилась дівчина, — от би ще знати, як його змусити нам допомогти?

І в цей момент очі чотирилапого замерехтіли й почали транслювати зображення на стіну, наче кінематографічний проєктор.

Ми побачили гігантську перевернуту піраміду, що височила поміж хмар. Із землею її з’єднувала тонка, ледве помітна на фоні велетня колона, але то був обман, оскільки хмарочоси внизу, взагалі, здавались тонкими спицями.

— Тетраедр, головна цитадель Акрополісу, — захоплено промовила Аліса. — Закрита локація, місце зосередження СБА, джинів та верхівки поліції. Говорять, за останніх грають відставні поліцейські.

— І що, нам треба туди? — без особливого ентузіазму промовив я.

— Гав, — радісно дзявкнув песик.

— В принципі, логічно, — Аліса підвелась, — лише там, ми зможемо, нарешті, зв’язатись з адміністрацією. Ну що песику, проведеш нас туди? — і знову радісний гав у відповідь.

Дівчина подивилась на мене, але я продовжив сидіти, а ще викликав голокран, — раджу поки не поспішати, спочатку, треба якомога більше дізнатись про Тетраедр. Можливо, там хтось уже був і може розказати, як туди потрапити й що на нас чекає. Три дні на підготовку та збір інформації, це мінімум, на який я згоден.

— Зануда, — буркнула Аліса й розвернувшись пішла до кавомашини. — От сам цим і займайся, а ми з пухнастиком…— Договорити дівчині не дав дзвін розтрощеного скла, у кімнаті все заволокло димом. Аліса одразу зайшлася кашлем, а от я встиг перевести екзокостюм у режим скафандра й паралельно віддав команду розумному дому активувати протокол безпеки. На вікнах одразу опустилися броньовані ставні, а на вхідних дверях заблокувались замки, тож тепер відчинити їх можна було тільки із середини.

Кулі плазми розрізали димку і я відчув, як починає пекти в грудях. Дістав револьвер, декілька разів вистрілив у напрямку вікна, важкий хрип та шум від падіння чогось важкого, дали зрозуміти, що з нападником покінчено. А от мені, на відміну від супротивника, пощастило, рана хоч і неприємна, але ін’єктор має впоратись.

Трішки із запізненням увімкнулась система вентиляції, хоча так, навіть краще, інакше нападник мав би змогу розстрілювати нас, як у тирі, а так, лупив навмання. Втім, мушу визнати, доволі влучно, але при цьому  сам світився червоним маркером, немов новорічна гірлянда, датчики контролю зробили своє. Усе ж не врахували нападники, що їм доведеться стикнутися із розумним домом, а тому в середину встиг прошмигнути тільки один найшустріший боєць, а от його побратими, зараз ломляться в закриті вікна та двері. Втім, неприступних фортець не існує, тож звідси треба звалювати.