Глава 16

Додому повернувся вичавлений, наче лимон. Відбрехатись від поліцейських вийшло, куди легше, ніж від Вена, приятель вчепився в мене бульдожою хваткою, вимагаючи пояснень. Довелось розповідати йому про шолом, знайдений на смітнику, а от далі, мені коштувало великих зусиль переконати приятеля, що до історії із джином, я не маю ніякого відношення. Начебто повірив, але лукавий погляд, яким він мене змірив при прощанні, дав зрозуміти, що не до кінця.

— Братику! — ледве я відкрив двері, як Вероніка повисла в мене на шиї.

— Привіт, — посміхнувся я, — дай мотоцикл поставити, а то впадемо.

— Братику, то звісно твоя квартира, але мотоцикл, — сестра скривила носика, — можливо, його краще тримати в іншому місці?

— А мені, наче, саме те.

— Ні, через нього таке відчуття, ніби живеш у гаражі дядька Джонсона.

— Добре, завтра залишу на стоянці, а сьогодні, я настільки заморився, що нічого більше не хочу.

— А в мене для тебе сюрприз, — з гордістю в очах подивилась на мене сестра, — скоріш сідай за стіл. — Декілька хвилин і переді мною парувало запашне рагу, звісно, сублімати, але на смак, пальчики оближеш. Я здивовано подивився на сестру, — й коли ти встигла цьому навчитись?

Вероніка ображено, — а ти б, братику, частіше до нас приїздив, а краще запрошував до себе в гості, у тебе такий бардак, цілий день прибиралась.

Міцно притиснув сестру й погладив по голові, напевно, усі жінки однакові, тільки пусти їх до свого холостяцького лігва, як вони почнуть наводити лад, звісно, не питаючи тебе. Хоча, мені подобається, стало куди затишніше, шкода тільки, що скоро доведеться звідси перебиратись, мені — шукати якийсь дешевий хостел, а сестрі — знайомитись із новим життям.

Узяв планшет і скасував звернення до сестри на випадок мого ув’язнення. Усе ж, ні в корпорації, ні в поліцейських не має даних, хто знищив джина, а тому  — живемо.

 І тут мене накрило. Я відчув себе повною сволотою. Коли перспектива трудового табору висіла дамокловим мечем, я і думати забув про Алісу. Не те щоб у мене сталась амнезія, але власні проблеми вийшли на перший план, а дівчина то, можливо…

Натиснув вкладку форуму, пройшовся по новоствореним гілкам, трішки відлягло, нічого, схожого на перепалку, як після смерті Луція, там не було. А те, що Луцій помер, я майже впевнений. Звісно, корпорація ніколи не зізнається в цьому, як і в тому, що один із її джинів вийшов із під контролю та вбиває людей. Не знаю, як йому вдалось обійти захист капсули, але ідеальний медичний модуль, котрий у хоспісі здатний розтягнути життя людини на декілька місяців, а в окремих випадках, навіть роки, перетворився на не менш ідеальний інструмент для вбивства.

На мить, виникла спокуса викласти все на форум, але зусиллям волі я себе зупинив, без доказів, стану черговим посміховиськом та й поліцію неодмінно зацікавить цей запис, планшет придбаний у звичайному магазині, тож визначити автора, їм не стане проблем. А от щодо шолома, якщо він дійсно піратський, то можливо, адміністрації гри не вдалось його заблокувати? Від цієї несподіваної думки я ледве не підстрибнув на місці.

— Вероніко.

— Так, братику.

— Ти ж не образишся, якщо я тебе покину, дуже втомився, ще й учора поспати не вийшло, проте завтра, обіцяю, я увесь твій.

— Бу-у-у-у, — склавши руки перед собою, насупилась дівчина.

— А ще, завтра, у мене буде для тебе сюрприз.

— Розкажеш який? — очі дівчини загорілись.

— Так, але все завтра.

— Братику, — Вероніка удала, ніби образилась, на що я підійшов і поцілував сестру в лоба. — В морозилці є шоколадне морозиво, не сублімат. — Дівчина радісно зойкнула й полізла до холодильника, а я надягнув шолом та натиснув кнопку активації.

ххх

Якщо чесно, то я не сподівався побачити нічого, окрім сповіщення про блокування, а тому, ледве не закричав від радості, коли перед очима промайнула веселка. Декілька секунд на адаптацію й ось я стою посеред тієї самої злощасної лабораторії. Пилу більше немає, точніше він осів, вкривши собою підлогу, стелажі та меблі. Сліди бою були усюди, таке відчуття, що на лабораторію просто забили, он навіть зруйновану після пострілу Аліси стіну, ніхто відбудовувати не став. Добре, хоч тіла НПС самі зникають, а то ходити поміж трупів не саме приємне заняття.

— Нарешті, з’явився, — відсторонений голос Аліси, цілющим бальзамом пролився на мою совість. Дівчина сиділа, підпираючи спиною один зі стелажів і байдужим поглядом дивилась на стелю.

У правій руці вона тримала металеву кулю, розміром із грейпфрут і забавлялась тим, що кидала її вверх, а потім ловила.

— Ти як? — тільки й вистачило мене на банальне запитання.

— Як бачиш, сиджу, розважаюсь, на тебе чекаю. Мій рекорд двісті підкидань поспіль, але чомусь на двісті першому, цей клятий м’ячик обов’язково падає на підлогу, навіть якщо я на нього дивлюсь і підставляю обидві руки.

— І скільки ти так сидиш?

— З моменту твого зникнення, чи конкретно біля цього стелажа?

Я здивовано подивися на Алісу, — невже ти із тих схиблених, що орендують медичні капсули, аби по декілька неділь безвилазно стирчати в Грі? Або ж… — тут я запнувся, мені стало відверто шкода дівчину. Якщо в тебе, чи рідних, достатньо грошей, то останні місяці свого життя, ти проведеш не в муках болю, бувши прикутим до ліжка, а в спеціальних хоспісах, де капсули обладнанні медичними трубками по якім подаються поживні речовини.

— Тільки не треба мене жаліти, — здійснив граційний стрибок, Аліса підвелась на ноги.

— Та я і не збирався.

— От і добре, — відрізала дівчина, — тим паче жодне з твоїх припущень не є вірним.

— Це як? Нейро шолом дозволяє безперервно грати не більше восьми годин, капсула шістнадцять, а ти, виявляється, стирчиш тут понад добу.

Значно більше, Ікаре, — Аліса поглянула на свої долоні, ніби не вірила, що вони справжні, — я тут із моменту нашої зустрічі в Сірих кварталах. Не питай, як таке можливо? Сама не знаю, але коли ми з тобою попрощались я спочатку направилась до Квінтауну, там у мене висіла одна безхитрісно місія на знищення півтори сотні дроїдів-прибиральників, їх електронні мізки схибили й тепер, вони атакують усіх, хто зайде до торговельного комплексу в брудному взутті. Тупе мочилово, що може бути кращім, аби привести мізки до ладу?