Глава 14

Джин голосно розсміявся, — можеш не перейматися на їх рахунок, вони нас не потурбують. А змусив ти мене похвилюватися, я вже думав, що такий гарний план, на який, до речі, було витрачено чимало сил та часу, піде прахом, але в останню мить, ваша людська натура взяла своє.

Жадібність — один із моїх улюблених гріхів, звісно, після розпусти. Скількох я вже піймав на бажанні озолотитися. Дітей вбивати не можна, у жодному разі, але ти перший, хто, хоча б спробував боротися зі своїм єством. Усі інші, хто був до тебе, натискали на курок без вагань.

— Подібні підстави проти правил, — обережно, аби не спровокувати, промовив я. Раз схиблена програма вирішила поговорити, то чому б не дати їй такої можливості. Камера увімкнена на запис, сповіщення про інцидент відправлено до технічної підтримки, тож можна потягнути час, доки не з'являться правильні джини й бажано, аби то були адміністратори, щось у мене більше нема довіри до ШІ.

— І які саме правила я порушив? — голос джина тепер звучав поблажливо.

— Не вказав у завданні, що місія є своєрідним випробуванням, а тому не варто кидати мені в провину те, що я вбив хлопця і тим самим врятував Акрополіс.

— Люди, які ж ви дурні та передбачувані, — посмішка на обличчі джина стала ще виразнішою, — у завданні було чітко сказано — «знищити» й саме це ти зробив, коли промінь бластера зрикошетив від броні дроїда та поцілив у доктора Штейна. Бідний Роберт, так хотів зробити із дроїдів ідеальних захисників, що став винуватцем у смерті людини, котра замінила йому втрачених батьків. Як думаєш, після такого, він би продовжив свою справу?

— Тоді чому не було сповіщення про успішне виконання місії? — не став я відповідати на риторичне питання.

— Йой, вибач, — джин винувато розвів руками, — технічні накладки. Таке інколи буває  й то суцільно моя провина. Але можеш поглянути на свій рахунок та переконатись, що токени, за виконане завдання, вже на ньому. І ще 5000, особисто від мене, як вибачення.

— То мені не треба було його вбивати? — розгублено пробурмотів я. Гра, вона мало чим відрізняється від життя і я ще не скоро забуду зарюмсане обличчя малого. Та навіть зараз, воно стоїть перед моїми очима. Якби не майбутнє моєї сестри…

— Звісно, що не треба, це одне з небагатьох порушень правил Гри, за які ми маємо право карати на свій розсуд, — і знову ця його єхидна посмішка, ніби це якась невинна дурниця, узяти й пристрелити дитину.

— Ти не програма, ти демон! — у серцях викрикнув я, втискаючи до упору кнопку на плазмометі. Розумію, що без шансів, але гнів почав переповнювати все моє єство.

Тіло джина вмить покрилося механічною бронею, наче у коміксах про «Залізну людину» й кулі плазми зрикошетили від неї, ледве не поцілив у мене.

— Обережно, — засміявся джин, причому сміх його більше не був схожим на людський, таке відчуття, ніби хтось викрутив баси на максимум та додав до них металевих нот. У мене аж вуха заклало. Різко рвонув у сторону я почав кружляти навколо джина, поливаючи його шквальним вогнем, але заряди плазми так і продовжували рикошетити від броні, наче переді мною був Annihilator, а не середній костюм піхоти прориву.

— Слабувато, — і знову цей глузливий сміх.

Не став нічого відповідати, натомість перевів плазмомет у режим максимальної потужності, тепер він випускав по одному заряду з інтервалом у дві секунди, але бронебійність у них була така, що навіть бронетранспортер можна пробити, звісно, якщо зайти йому в тил. Як я і думав, нічого із цього не вийшло, а тому, навіть не став лізти до рюкзака за рельсотроном, усе одно не допоможе, проте я знаю, що невразливість костюма, то лише ілюзія. 

Стрибок, дрони активують мої проєкції й ось на підлогу опускаються троє бійців, що хутко беруть джина в оточення. Серія злагоджених пострілів, плазмомет знову у звичайному режимі, а тому в костюмі джина з’являється одразу п’ять дірок розміром з апельсин. Модифікація молот, дозволяла володарю середнього костюма піхоти прориву робити одну із його сторін повністю невразливою, хоч із гармати в неї стріляй, натомість три інших, ставали куди менш захищеними. Але які б виверти я до цього не витворяв, як би не змінював своє положення, джин із точністю встановлював, із якого напрямку я завдам наступний удар, от тільки  коли нас стало троє…

— Непогано, а якщо я, — у руці джина з'явився бластер. Я встиг зреагувати, зробив різкий ривок у сторону, але промінь усе одно зачепив моє плече, ще й поцілив так влучно, прямісінько у стик броні. Було боляче, але я навіть вигляду не подав, терпів. Не вистачало, аби схиблена програма, по зойку чи міміці, зрозуміла, яка з копій — справжній я. Тим часом джин не шкодував заряду, осипаючи нас градом пострілів. Одна з копій вже закінчила своє існування та й друга тепер була далека від оригіналу, Тож джин міг сміливо зосередитися на мені, але він забавлявся,  по черзі вицілюючи нас.

Я також не стояв без діла, від екзокостюму джина залишились самі лахміття, будь переді мною звичайний гравець він би давно відправився на переродження. Та тільки джин не гравець, а програма з адміністраторськими правами, а тому битва проходить за його сценарієм. Забажає і костюм знову стане, як новий, а ні, то кулі плазми й так чудово рикошетять від його тіла.

Джину явно було весело, тепер, перед кожним натисканням на кнопку бластера, він приймав ефектні пози, ніби герой бойовика. За таких розкладів, напевно, найкращим рішенням було б спробувати втекти. Рвонути до дверей, вибити скло в коридорі та розправити крила, але я чекав момент. В останній час Гра була настільки багата на сюрпризи, що я не міг просто так відступити, а що, як це продовження квесту? Дивакуватого, жорстокого, але квесту, за який я зможу отримати справжню вундервафлю на тлі якої, мій екзокостюм та апартаменти, лише недолугі сувеніри. Не просто ж так мені дістався той револьвер?

Влучний постріл, нарешті збиває шолом із голови джина. Відкинув плазмомет на підлогу я вихоплюю револьвер із кобури. Від дурникуватої поведінки джина не залишилось і сліду, забувши про копію, він уставився на мене. Колись усміхнене обличчя спотворила гримаса гніву, здавалось, нічого людяного в ньому більше не залишилось, але ж він і не людина. Що гнида, тепер настала моя черга глузливо посміхатись, згадав, як було боляче при нашій минулій зустрічі?