Глава 12

Я стягнув із голови ево шолом, важко видихнув, витер рукою рясний піт із чола та відкинув шолом у сторону. Можливо, із Грою варто зав’язувати? Уже вдруге за останні декілька днів я не маю бажання туди повертатись. Гроші мені, звісно, потрібні, але ж є й інші шляхи. Підвівся, подивився на годинник, лише одинадцята вечора. Сьогодні, ми з Веном зайшли до Гри одразу після зміни, а тому й не дивно, що попереду ще ціла ніч. Завалитися спати, як я зробив минулого разу, не вийде, не в тому я зараз стані. Повернутися назад до Гри? Ні, точно не сьогодні й напевно, не завтра, мене, наче відвернуло від неї.

Погляд застиг на байку і вже через декілька хвилин я котив по вечірньому місту. Машин на вулицях не так уже й багато, більше флаєрів. Багатії поспішають на чергову вечірку. Як не дивно, але користуватися флаєром можна, навіть якщо ти добряче прийняв на груди, тільки треба увімкнути автопілот. У звичайних автівок, також була ця функція і вона нічим не поступалась автопілоту флаєра, але сідати в машину на підпитку — це теж саме, що викинути права в смітник.

Конгломерат пояснював своє рішення, підвищеним ризиком, через технологічну недосконалість наземного транспорту, але реальність була такою, що навіть пан Тоцький не мав достатньо токенів, аби придбати флаєр. Як казали наші пращури, — «що дозволено Юпітеру, не дозволено бику».

Комунікатор на руці почав вібрувати. Скоріш за все це Вен. Моя копія вже повинна була зникнути, а тому приятель, не зумівши зв’язатись зі мною у віртуалі, вийшов у реал і зараз бажає дізнатися, що там у мене сталося. От тільки нічого пояснювати йому мені не хотілося. Будь на моєму місці Ковбой, він би натиснув курок, не вагаючись.

Хотів уже було заблокувати вхідні виклики, коли помітив на екрані напис — Мілана. Це одна з тих двох дівчат Марти, яких я бачив, коли нещодавно відвідував сестру. І чого вона дзвонить так пізно? Легкий холод пройшов по тілу. Невже щось трапилось? Натиснув кнопку прийняти.

— Ешу, ну нарешті, — голос дівчини був вкрай стурбований. — Кидай усе і скоріше приїжджай сюди.

— Щось із Веронікою чи Мартою? У вас усе гаразд?

— У нас так, а от Вероніка… Здається, Марта зійшла з глузду.

— Їду, що із сестрою? — стурбовано промовив я, от тільки замість відповіді, почув на іншому кінці вовтузіння та зойк Мілани, а потім зв’язок перервався.

Розвернувшись через дві суцільні й отримавши сигнал про чергове списання токенів за порушення правил, я щосили натиснув на гашетку газу й попри нові надходження штрафів про перевищення швидкості, помчав до фавел.

Не дивлячись на рід занять, Мілана була непоганою дівчиною. З нею завжди можна було поговорити відверто та й Вероніку вона любила, можливо, навіть, як молодшу сестру, а тому, у неї був мій номер і дозвіл телефонувати в будь-який час, та що там уже казати, коли я їй контакти в Грі залишив. Хоч серед фавельських вона була не в фаворі, грав один на сотню, а може й того менше, але Мілана була прогресивною дівчиною.

Ще на під’їзді, я запримітив недобре, а точніше двох амбалів, які стояли на вході. Явно не з місцевих, у костюмах трійках ніхто тут не ходить

— Зачинено! — рявкнув один із них, ледве я зіскочив із байка.

— Для мене зроблять виключення, — кинув у відповідь, прямуючи до входу, але навіть не встиг притягнути руку до кнопки виклику, як відчув, що земля пішла з-під ніг. Це один із бугаїв ухопив мене за шкибарки та підняв із такою легкістю, наче не було в мені восьмидесяти кілограмів чистої ваги.

— Не зроблять, — зневажливо промовив він й одразу скривився від болю, ледве моє коліно поцілило в його «фаберже». Удар вийшов не такий, щоб сильний, але його вистачило, аби бугай випустив мене та ухопившись обома руками за причандали, зігнувся в позі «зю».

Другий верзла, не дивлячись на щире здивування та небажання вірити своїм очам, почав діяти одразу, ледве мої ноги торкнулись землі, от тільки і я, був напоготові. Пригнувся, пропускаючи пудовий кулак над своєю головою. З рукава куртки в долоню вислизнула телескопічна трубка із гумовою ручкою. Заступ за спину, бічний удар і велетень хапається за травмоване коліно. Тичок металевим навершником у шию й електричний розряд напругою в 150 кВ відправляє амбала в нокаут.

Виріб номер вісім — саме так мешканці фавел охрестили цю телескопічну дубинку поєднану з електрошокером. Вона знаходиться на озброєнні багатьох вуличних банд і є дуже ефективним та умовно законним способом зрівняти шанси, коли проти тебе амбал. Чому умовним? Тому що поліцейське екіпірування витримує розряд напругою до 130 кВ, а виріб номер вісім, це перероблена місцевими кулібіними версія громадянського шокера, зовнішньо він залишився таким самим, але якщо хтось переміряє вольтаж, то на власника чекає конфіскація та трудова повинність.

Тим часом перший верзила, вирішив, що жарти закінчилися й потягнувся рукою під піджак. От тільки біль, усе ще давався в знаки, а тому, швидко вихопити зброю в нього не вийшло, тичок у груди й верзила відправляється до свого приятеля.

Якщо чесно, то до появи шолома, я не помічав за собою особливої спритності, але чим більше я проводив часу в Грі, тим більше не розтраченої енергії у собі відчував, при чому настільки, що навіть з’явилась тяга до спорту. Нічого особливого, ранкова пробіжка, розтяжка, віджимання, турнік та трішки рукопашного бою. На вихідних, міг заїхати до тиру та постріляти або пограти в пейнтбол. І, як не дивно, нові хобі позитивно позначилися на моїх можливостях у Грі.

Розстібнув піджаки обох верзил, під ними віднайшлись кріплення для бластерів та самі бластери. За потужністю, звичайні паралізатори, що цілком очікувано, справжня зброя є тільки у військових та поліції. Бластери забрав собі, якщо амбали раптом прокинуться вони мені он як знадобляться.

Підвівся, натиснув кнопку виклику, проєкція дівчини почала звабливо витанцьовувати під пікантну мелодію, а я вперше пожалкував, що не завів золоту картку, хоч Марта й пропонувала. Довбаний підлітковий максималізм, звістка про те, що Марта переїжджає до фавел, забирає із собою Вероніку та ще й збирається відкрити бордель, вибила мене з колії. Я довго психував, сварився, ледве не наламав дров, але потім, якось звикся, навіть почав приїжджати на вихідні, от тільки відмова від золотої картки, яку Марта постійно пропонувала, була моїм своєрідним протестом.