Глава 10

Гілки метрополітену, немов артерії, пронизували квартали Акрополісу та з’єднували їх між собою. Для гравців — це був основний спосіб пересування по місту. У технологічно розвинених кварталах малось одразу по декілька станцій, а от у такій глушині як Сірі, лише одна й саме до неї ми тримали свій шлях. Крались підворіттями, Аліса попереду, я трохи позаду.

Взагалі, моя нова знайома, виявилась доволі кмітливою дівчиною і коли помітила, що ми пересуваємося виключно темними вулицями, де не було ліхтарів, а я завмираю, щойно почую гул двигуна, то сама зголосилась йти попереду й у разі чого, відвернути увагу поліції. Натомість при зустрічі із бандитами, я повинен був зробити все, аби не дати дівчині піти на переродження.

Й от, коли до метрополітену залишалось якихось п’ятсот метрів, з-за рогу виїхала патрульна машина й увімкнув проблискові маячки, звернула до нашого провулка. Я одразу кинувся за найближчий сміттєвий бак, залишивши Алісу саму розбиратись із копами. У принципі, стандартний ігровий процес, перевіривши документи дівчини й не помітивши більше нікого в провулку, копи мали здати назад, а ми б продовжили свій шлях, якби не світло, що вирвало мене із темряви.

Ще один патруль, він заїхав до провулку з протилежного боку й так невчасно. Гул сирени та вимога залишатись на місці, дали зрозуміти, що мене помітили. І що робити, бігти, то нікуди? Ширина провулку така, що автівка їде, ледве не торкаючись дзеркалами стін будинків. Аби забратися без екіпірування наверх, годі й думати, а пожежні драбини починаються, тільки з третього поверху. Битися? Але із дубинкою та кастетом проти вогнепальної зброї, особливо не повоюєш.

Рука мимоволі потягнулась до револьвера, проте я себе стримав, погана думка, навіть якщо перестріляю тих копів, що сидять в автівці, втікти мені все одно не вдасться. З гравцем, що має червоний статус, ніхто жартувати не стане, сюди вже мчить підкріплення, а ще залишаються копи, що спілкуються з Алісою. Впевнений, вони також отримали інформацію і забувши про дівчину, поспішають сюди, тож зроблю тільки гірше. У Сірих кварталах за побиття копа кастетом, або дубинкою, твій статус максимум стане жовтим, а от за один єдиний постріл, направлений у бік поліцейського, можна надовго загриміти до Алькатрасу.

— Сер, руки за голову й повільно підводьтесь, — промовив чоловік, одягнений у синю уніформу. От і все, пістолети направлені в мій бік і тепер, навіть забажай я вихопити револьвер, мене нашпигують свинцем, куди раніше, ніж я торкнусь кобури. Виходить, усе ж таки Алькатрас.

— Офіцере, якісь проблеми, — почувся позаду голос Аліси. — Так мем, цей чоловік перебуває в розшуку за скоєння тяжких злочинів.

— Офіцере, впевнена, сталась прикра помилка, перевірте базу даних ще раз, — виказуючи явне невдоволення, поліцейський усе ж дістав планшет, щось на ньому поклацав, а потім здивовано поглянув на нас.

— Так, мем, усе добре, вибачте за те, що потурбували вас.

— У нас є дві хвилини, аби дістатись станції, — намагаючись говорити так, щоб чув тільки я, промовила дівчина, — побігли, хутчіше.

— І що це було? — я здивовано подивився на дівчину, щойно за нами зачинилися двері метрополітену.

— Ретранслятор правопорядності, — намагаючись віддихатися, промовила вона, — цей пристрій активує вірус і на дві хвилини змінює твій статус у всіх базах даних поліції.

— Але ж це донатна річ.

— А ти думаєш, чому я так вчепилась у той кейс, якби не він, то хай би ті покидьки подавилися моїми речами.

— Тягати із собою до Сірих кварталів таке дороге обладнання, ще й при твоєму апгрейді. І взагалі, звідки він у тебе? Ти, так-то не схожа на донатера.

— А тобі, яка різниця? Краще б подякував, — у голосі дівчини почулося роздратування, — до речі, з тебе 20000 токенів за активацію.

— Вибач, — підняв я руки в жесті примирення, — не варто мені було про таке питати, а щодо токенів у мене всієї суми зараз немає, треба спочатку заскочити в банк. Залиш номер свого комунікатору і я перерахую, тільки спочатку, прими запрошення в друзі.

— Це що, такий спосіб до мене підкотити? — дівчина враз перемінилась, а в очах промайнули хитливі бісенята.

— Ні, ти чого, ти не подумай, я це, тому, так треба, розумієш… — знову почав ніяковіти. Дідько, що зі мною не так? Вилаявши себе, я врешті зміг зібрати волю в кулак і пояснив, — розумієш, у мене на вхідну пошту стоять фільтра, аби не писали зайвого, тож якщо ми станемо друзями…

— Добре, — дівчина приснула від сміху. А я, мимоволі замилувавшись її посмішкою, ніяк не міг збагнути, чому її жіночі хитрощі, так на мене діють. Головне, нічого такого в моїй знайомій немає, звичайна аватарка, яких мільйони в Грі, хоча ні, більшість дівчат виглядають набагато ефектніше, завдяки імплантам, ну то в Аліси, лише 6 апгрейд, встигне ще перетворитися на зеленооку лялечку з третім розміром.

Хоча, краще б вона нічого не змінювала, є в її образі, щось природне, а більшість дівчат, тут виглядають, наче пластмасові ляльки. Раніше, мені це подобалось, а зараз…

Невже все йде за сценарієм, як у дешевих літературних романах — врятував дівчину й тепер, ми просто зобов’язані закохатися один в одного? Маячня, тим паче постріл у голову, навряд чи можна назвати геройським вчинком, та й не пам’ятає вона нічого, а це доволі дивно. Місії, під час провалу яких, можна втратити пам’ять про їх проходження, стоять на особливому рахунку і всі вони добре відомі гравцям. Так от, жодна з них не зав’язана на Сірі квартали й там мови не йде про гвалтування та джинів.

От тільки ні тоді, після перемоги над верзилами, ні зараз, я вирішив не вказувати Алісі на ці дива. Це навіть добре, що вона нічого не пам’ятає, цілішою буде її психіка, а якщо пригадати про отриману місію на полігоні, то можливо, тепер у Грі, немає нічого неможливого.

З Алісою ми невдовзі попрощались, дівчина пройшла до перону нульової гілки, а я, ступив на екскаватор, що вів на третю. Метро в Акрополісі багатошарове є дві підземні гілки, нульова, що тягнеться вулицями міста, немов швидкісний потяг, а також п’ять висотних, котрі розташовані на різній віддаленості від землі. Доки металеві сходи везли мене наверх, активував карту. На моніторі виставлено фільтр «Зелена зона» й одна з них, все ще світиться на пероні третьої гілки. Чому там, а не десь на центральному вході? Тому що на відміну від інших локацій, приміщення вокзалу не є повністю безпечною зоною.