Глава 7

Слідом почувся гул, ніби від велетенського трансформатора, а вже через декілька секунд, верхів’я металевої піраміди, повз якої я зараз пробігав, перетворилося на розпечені потоки магми, що краплями проливного дощу полетіли в низ. Активував імпланти на повну потужність я зробив різкий ривок, але зовсім уникнути пекла, яке вирувало на дорозі, не зміг. Три секунди нестерпного жару, перетворились на вічність, здавалось, шкіра живцем злазить із мене. У кожної халяви, є своя ціна. Мій ево шолом, подібно до нейрокапсули, дозволяв відчувати все, що відбувається в Грі, за однією відмінністю, біль не пригнічувався і не модифікувався.

Гул повторився і слідом, розірвалась ще одна піраміда, але на цей раз, я встиг проскочити її. От тільки чи на довго мене вистачить? Імпланти — це продукти біоінженерії, що підвищують природні можливості твого тіла. Більшість із них діє постійно, але є такі, що активуються за потреби. Вони мають набагато більшу ефективність, от тільки час їхньої дії обмежений, тож чим сильніше ти викладаєшся, тим швидше він спливає.

І саме зараз, мої імпланти працювали на всі сто відсотків від своїх можливостей. Я біг по звивистим дорогам, що пролягали між горами сміття, постійно змінюючи напрямок. Моїм завданням номер один було не дати дроїду знову скинути на голову тони розпеченого металу. А ще, я вигадував час для дронів, що нишпорили навколо в пошуках секрету. Хоч якось нашкодити дроїду прориву ручним плазмометом, чи навіть гранатою направленої дії, годі було і мріяти.

Першою ластівкою, яка свідчила про те, що час дії імплантів майже на підході, стала задишка, хвилин через п’ять почало поколювати серце, а коли я відчув заніміння в ногах, зрозумів, час майже вийшов. Але саме в цей момент, на краю карти з’явилась жовта цяточка. Зменшив розмір я побачив, що секрет знаходиться в середині цеху. Схрестив пальці, промовив, — тільки б там був термодеструктор.

Круто розвернувшись, я, більше не намагаючись петляти, побіг до цеху, а за мною, поки ще не наздоганяючи, але так само, не відстаючи, погріб дроїд, руйнуючи все на своєму шляху.

Звалище закінчилось несподівано, ось я біг між нагромадженнями металолому, а потім раз і я на невеличкому пустирі, що відділяв звалище від цеху. Пустир також був затягнений димом, але це не завадило мені помітити неподалік колію для руху потягів на магнітній подушці. Скоріш за все, саме по ній метал зі звалища потрапляє в середину цеху, тож мені варто триматись її.

На око, пробігти треба метрів двісті, але тільки тепер, я усвідомив, наскільки в мене мало шансів дістатись до цеху. Там, серед звалищ металолому, що норовило звалитись тобі на голову розпеченим дощем, я мріяв, аби дрони скоріш віднайшли секрет, а далі, я без проблем дістанусь до нього, там віднайду вундервафлю та покінчу із дроїдом, але зараз, коли перед очима чисте поле, у якому нема де сховатись, зрозумів, шансів майже немає. От тільки й вибору в мене не було, а тому, активував систему спотворення, я понісся вперед. Паралельно, віддав команду дронам повертатись, можливо вдасться за допомогою ілюзій задурити сканери дроїда.

Згусток плазми прилетів із верху, по нависній, немов артилерійський снаряд і розірвався в десяти метрах від мене, змусивши повалитись на землю. Вскочив, побіг і знову впав, коли прилетів наступний. У дроїда, на додачу, було ще й артилерійське озброєння, а я то наївно сподівався, що зможу подолати більшу частину пустиря до того, як залізяка покине звалище і зможе вести прицільний вогонь по прямій.

Снаряди почали рватися один за одним, здіймаючи вверх тонни пилу та землі, а я просто біг далі, більше не зважаючи ні на що. Вишкіл, хитрощі, стратегія — все пусте, тепер я міг розраховувати тільки на вдачу, для якої, у віртуальному світі, насиченому технологіями, на жаль, не знайшлось імплантів.

Проте вона, сьогодні, явно була на моєму боці, інакше, як пояснити те, що до воріт цеху я дістався живим і майже неушкодженим. Легкий вивих ноги, при якому я продовжив забіг, хоч і шкутильгаючи, за поранення вважати не можна.

Завдяки екзокостюму у швидкості не втратив, тому і витрачатися на чергову дозу ін’єкції не став, тим паче більше двох шприців, жертві проносити із собою не можна. А от від випущених мною дронів, знову вцілів один, той, що не був залучений до створення ілюзій. На відміну від мене, обидві копії потрапили під удар і хоч дрони теж намагались імітувати роботу системи спотворення, але із вдачею, їм не пощастило.

У середині, цех виявився майже точною копією мого із реала, тільки куди більших розмірів. Заввишки метрів сто, у ширину, не менше, ніж триста, а в довжину, усі півтора-два. По центру проходила колія, обабіч якої були розкидані гори металу, за ними, біля стіни, стояли велетенські чани в середині яких, кипів та плавився метал. Над головою, із невтомністю мурах, снували мостові крани. Вони опускали вниз велетенські магніти, забирали метал, відвозили його до чанів і деактивував магніт, скидали в низ.

Звірившись із картою, відмітив, що секрет знаходиться десь у глибині цеху. Доки біг, почув позаду скрегіт металу, що згинався. Це дроїд дістався воріт. Одна зі стулок була прочинена, а от другу, він зараз виносив.

Нарешті, я на місці, от тільки ящика із припасами ніде не має, перевів погляд на велетенську гору металу. Невже він схований десь там під навалами брухту? Але так не має бути, аби її розгребти, мені знадобиться не один день. Підняв голову вверх і побачив рубку управління кранами, можливо, за допомогою магніту, мені вдасться швидко розібрати цю купу. А якщо пощастить… 

Проте, краще поки про це не думати, аби не наврочити. Тепер, залишилось тільки зрозуміти, як піднятись до рубки, оскільки на відміну від мого цеху, ця, була підвішена до стелі.

Озирнувся і побачив біля однієї із колон кабіну ліфта. Піднявшись наверх я ступив на металевий місток, що тягнувся від одного краю цеху до іншого. Він був доволі широкий, аби на ньому без проблем могли розминутись двоє дорослих людей. Пробігши по містку я дістався до входу в рубку, відчинив двері й не зміг втриматись аби задоволено не посміхнутись. Прямо по центру приміщення, заставленого моніторами управління, стояв масивний дерев’яний ящик, що мав на своїй кришці маркування, яке складалось усього із трьох літер ТДР.