Глава 5

— Недоумку, чого стоїш, роззявивши рота?! — Бризкаючи слиною прямо в обличчя, зустрів мене капрал Бенкс, карикатурний персонаж, злизаний з образу типового сержанта центру комплектування сил громадянської безпеки. Там, перш ніж почати робити з тебе військового, спочатку гартували стресостійкість, поводячись із тобою як зі шматом лайна. При цьому в 99 відсотках тебе так і називали «шмат лайна» й аби отримати інше, менш образливе прізвисько, треба було дуже постаратись. Але гравець, котрий заходив до полігону в перші 36 годин після своєї смерті, ні на яке інше відношення, розраховувати не міг. Раз дозволив себе вбити, виходить — «шмат лайна» й байдуже хто ти, звичайний гравець, чи глава топового клану. От і Бенкс, не дивлячись на моє екіпірування, чималий апгрейд та стаж гри, не став робити виключення.

Обличчя знову стало вологим, — Пацючий послід, хутко бери зброю та біжи до дверей під номером 21! Чи ти довбню навіть не знаєш, що таке зброя? Так ось, зброя — це всі ці маленькі та великі штукенції, що закріплені на стелажах навколо! Бери перше, що підвернеться, та вали вже звідси, усе одно, тобі, довбню, зиску із неї не буде! Якби, такі як ти, захищали Мічиганський плацдарм, то ми б і мріяти не могли, про те, що колись матимемо змогу самостійно обирати благословенний конгломерат!

Треба було негайно звідси забиратись, якщо Бенкс починав агітувати, то замовкав, лише тоді, коли гравець опинявся за воротами. Підбігши до стелажа із гранатами я згріб до рюкзака п’ятірку світло-шумових, три осколкові та дві, направленої дії на випадок, якщо зустріну когось у важкій броні піхоти прориву. Зі зброї, узяв бластер та ручний плазмомет і побіг на вихід, але перед тим, як відчинити двері я мав обрати режим тренування: штурм, захист, арена й був приємно здивований, коли на додачу, висвітився режим жертва.

Можливість обрати такий режим, випадає доволі рідко, як правило, кланові активують запит, коли хочуть перевірити, на що здатен молодняк підконтрольних банд, аби здійснити добір до основи. І тут, головне, не особисті показники, а можливість працювати в команді й виконувати накази, оскільки роль жертви не пропонується звичайним гравцям.

Натиснувши кнопку жертва я опинився на території покинутої промзони. Тиша, усюди, абсолютна тиша, але то ненадовго, адже перед очима, червоними цифрами майорить відлік до початку полювання. Роль жертви для мене не нова, тож я одразу починаю діяти. 

- Дрони, сканувати, - подумки віддав я команду і рій, що складався із двох десятків невеличких дронів, за розміром і формою схожих із м'ячем для пінг-понгу та обладнаних сіткою  мікрокамер 360 ℃, розлітається навкруги, формуючи 3-D проєкцію промзони. Аби завжди мати швидкий доступ до карти, слідом, надягнув окуляри. У верхньому лівому кутку, з'явилась її зменшена копія, тепер, щоб розгорнути карту,  треба сфокусувати погляд на декілька секунд і ти побачиш проєкцію, а далі,  можна рухати руками перед собою і як на старих голо кранах зменшувати, збільшувати або переміщувати картинку.

Я стояв на невеличкому п’яточку, від якого, ніби сторони світу, розходились чотири дороги, метрів через триста вони упирались у цехові будівлі, роздвоювались та огинали їх з обох боків. Але шлях до цехів не був пустирем, обабіч доріг були розташовані складські майданчики, вцілілі та напівзруйновані адмінкорпуси, теплотраси, трубопроводи, високовольтні вежі.

Зазвичай, жертви відразу починали нишпорити в найближчих закутках, вишукуючи схованку. Подібні секрети розкидані по всій локації та можуть містити стимулятори здоров’я, імпланти чи унікальні зразки озброєння. Але віднайти їх доволі складно, крім першого, що знаходиться біля точки старту. От тільки на його пошук, у тебе не більше, ніж три хвилини. А далі, треба бігти щодуху, аби встигнути дістатися цехів і доки ти не забіг на їх територію, то будеш світитися для переслідувачів червоним маркером.

Але, у мене, був мій костюм та дрони, тож необхідності бігати із висунутим язиком, розгортаючи металеві заготівлі, насипи будівельних матеріалів, чи зазирати в не завжди порожні діжки, не було.

Жовтий маркер підсвітив місце на карті, де знаходився перший секрет. Другий поверх напівзруйнованої, адміністративної будівлі в шестидесяти метрах від мене. Піднявшись наверх, я побачив кейс, що просто стояв посеред коридору, рахуючи відстань, цілком логічно, що секрет знаходиться на видному місці, а не схований у шафі в одній із кімнат.

Натиснув кнопку, кейс повільно відчинився, а на моєму обличчі розпливлась задоволена посмішка кота, що віднайшов у незачиненій коморі глечик із вершками. Тепер я знаю, до якого цеху мені бігти.

Останні секунди до початку полювання я провів лежачи на парапеті цегляної труби, що на 100 метрів височила над покрівлею цеху. Поривчастий вітер усе норовив зірвати з мене капюшон, але той був частиною екзо костюму, тож на відкуп я залишив, лише свої щоки, котрі горіли червоним. Заревіла сирена, сповіщаючи про початок полювання і я сильніше притиснув приклад снайперської гвинтівки, намагаючись за допомогою прицілу роздивитись своїх супротивників.

Аби вмістити всіх охочих вполювати мою тушку, п’ятачок, на якому я з’явився, не слабо так розширився, поглинувши трансформаторну підстанцію, частину адміністративної будівлі, де я знайшов гвинтівку та склад ПММ. Добре, що через приціл, також можна зчитувати інформацію про гравця.

Сконцентрував погляд на одному із загоничів, одягненому в легкий екзо костюм піхоти прориву.

Хруст Шкарпеток, апгрейд — 12, соціалізація — законослухняний громадянин, банда — наслідувачі Джокера, статус — приховано.

На рахунок прихованого статусу, все логічно. Зазвичай, на полювання, разом із претендентами, відправляються один-два кланових і не звичайні бійці, а хтось із командирів. При цьому, аби не виділятися та не стати мішенню в перші ж секунди полювання, вони понижують свій абгрейд, деактивуючи більшість імплантів, а от зі статусом, такого зробити не вдасться. Бик та шестірка, найнижчі члени банди, мають обмежений доступ до рейдового інтерфейсу, тож ніяк не можуть впливати на хід полювання і здатні, лише виконувати накази. Статус бригадира чи валета, рядових командирів, дає більше функцій, але все одно недостатньо, аби в тих, хто займається відбором, сформувалась загальна картинка. Тож доводиться всім членам банди ховати свій статус, аби щасливчик, що на старті, віднайшов секрет зі снайперською гвинтівкою, не відпрацював по тузу чи королю.