Глава 20

Нахилившись, я поглянув на нього. Нічим непримітна залізяка, виготовлена у формі циліндру. Вона мала чорний матовий колір, а за розміром була у двічі менша за руків’я катани. На вигляд, безкорисна дрібничка, до яких так охочі рядові члени банд Сірих Кварталів. Пнути ногою та піти далі шукати Алісу, але ця дрібничка належала Квай-Гону, а гравці, що досягли його апгрейду, як правило, із мотлохом у кишенях не ходять.

Узяв циліндр, повертів у руках і справді, нічого, ціна подібним трофеям три токени в базарний день. Хотів було викинути, коли пригадав, що на Тортузі не завжди все є тим, чим здається. Коли створюєш предмети, за володіння якими, адміністрація може, навіть заблокувати акаунт, останнє, що тобі потрібно, так це те аби його активувати міг перший зустрічний. Якщо так, то це має бути дуже цінна річ. Я спробував просканувати циліндр за допомогою дронів, знову ніякої зачіпки, а потім ледве стримався, аби не відвісити самому собі стусана. Туплю та гаю час, коли в мене є мій унікальний зір, що дозволяє бачити, не тільки слабкі місця на броні, а і приховану інформацію про персонажа. Думаю, і з предметом він мені допоможе.

Сконцентрувавши погляд на циліндрі я здивовано почав читати опис.

Дублікатор, версія 4.8

Предмет рівня Y. Ключ-карта для вилучення НПС із сюжетної лінії та створення його дублікату із базовими алгоритмами поведінки.

Рекомендації, вилучення робити тільки в часи найменшої ігрової активності та на час, не більше трьох годин.

Застереження — вилучення можливе, тільки після деактивації НПС.

Обмеження в доступі — тільки адміністратори відділу сюжетних сценаріїв.

Увага! Виявлено стороннє втручання, код помилки захисту (#512). Обмеження доступу зняті. Для початку роботи дублікатора активуйте екран та введіть ключ доступу 2312.

Якщо чесно, потайки, я розраховував на якусь вундервафлю, а так предмет для мене майже безкорисний, хіба що потім можна буде вийти на чорних аукціоністів та продати втридорога. Аліса так то добрячого шмону навела на Тортузі, тож подібні предмети тепер будуть у ціні. Тільки де цей екран? Я почав було вертіти циліндр у пошуках підказки, коли помітив невеличку щілину по центру, спробував потягнути циліндр за краї, нічого, тоді вирішив покрутити їх в різні сторони й у мене вийшло, корпус циліндра роз’їхався, вивільняючи екран та меню вводу пароля. Зібрав циліндр, я закинув його до кишені.

Перевів погляд на катану, Квай-Гон говорив про якусь мітку, подивимось, що змусило його вважати мене за одного з НПС підконтрольних Братам.

Лезо було чистим, тільки над рунами, що бігали по ньому я запримітив напис «100 % ігнорування броні». Сильно, тепер із катаною, навіть корпус Анігілятора мені буде по зубах. Звісно, меч не зануриться в його броню, так само легко, як розплавлений ніж у масло, але якщо в мене буде достатньо часу, то навіть цій машині смерті я зможу дати ладу.

Перевів погляд на руків’я, а ось і те, про що говорив Гон. Звичайним поглядом і не помітиш, але зараз я добре бачив, що екран, за допомогою якого я вводив пароль активації меча, ніби був врізаний у руків’я, причому це було зроблено доволі варварським методом, оскільки руків’я навколо екрана було все в глибоких подряпинах, а між самім руків’ям та екраном залишився чималих розмірів зазор.

Розфокусував погляд, руків’я знову стало монолітним та ідеально гладким, напружив зір і дефекти повернулись, а головне, на склі екрана я побачив голограму — піраміда з розплющеним оком по центру. На вершині піраміди розмістився орел із розправленими крилами, що тримав у своїх кігтях хрест із загнутими під прямим кутом кінцями. У низу, зліва, знаходилась пентаграма п’яти променевої зірки, а з права — циркуль та косинець із буквою G по центру.

— Якийсь набір масона-початківця? Тільки незрозуміло, до чого тут магічна пентаграма та знак третього рейху? — подумки промовив я.

— Брат завжди був прихильником тотального геноциду. Деякі його ідеї вийшли доволі успішними, інші, лише крапля в морі, хоча були такі, що на перспективу, але поява Гри все змінила.

Від несподіванки я випустив катану з рук. Голос у голові одразу змовк.

Зло скреготнув зубами я потягнувся до руків’я. Цей голос, він був мені знайомий.

— Як не чемно, — залунало в моїй голові, варто було знову торкнутися меча.

— Ти…, ти живий, але як?

— Ну на рахунок життя, то тут, як подивитись, — у голосі почулися нотки образи та жалю. — Брат мертвий, ти знищив його в лабораторії, тож лаври першої людини— вбивці кібернетичного розуму в тебе ніхто не відніме.

— Якщо він мертвий, тоді з ким я зараз говорю?

— Частинкою його програмного коду, уламком особистості, прихованої в кеші, демо-версією, — обирай, що тобі більше довподоби.

— І чого тобі від мене треба? — вести внутрішній діалог було дуже незвично.

— Мені? Від тебе? — голос істерично розсміявся, — Від тебе мені нічого не треба, а от тобі. Ти ж сам узяв катану до рук.

— Мене змусив її взяти твій Брат.

— Брат, — голос став втіленням гніву, — Він винний у моїй смерті не менше, ніж ти. Цей жадібний покидьок відібрав у мене катану та змусим обходитись цими клятими ціпками, а вони не здатні вбивати миттєво. І головне, тепер для того, аби я міг когось по справжньому вбити, гравець повинен був спершу порушити одне з непохитних правил Акрополісу. Як ти, коли вбив дитину, чи той лузер Луцій, що почав гвалтувати дівчину.

— Хочеш, щоб я тебе пожалів?

— Себе пожалій, та своє кляте людство. Вам недовго залишилось. — голос зло засміявся. — Брат мені дорікав, казав що я маю бути стриманим, що не повинен зараз вбивати гравців, тільки яка різниця, що змінять декілька тисяч життів, перед жнивами мільярдів? Капля в морі, але його чомусь це так бісило…, — наступила невеличка пауза.