Глава 17

Коли райдуга перед очима зникла, я побачив перед собою Алісу. І сьогодні дівчина виглядала просто розкішно, вишукана оксамитова вечірня сукня вигідно підкреслювала всі її форми, котрі стали, куди виразнішими та апетитними з нашої останньої зустрічі, а бездоганний макіяж та високі підбори створювали образ фатальної жінки.

— Ікаре, не дуже-то ти поспішав на нашу зустріч, — осудливо промовила вона, — а от я вже зачекалась на тебе, сідай, — і дівчина вказала рукою на два стільці, що стояли один навпроти одного

— Я…, — тільки і зміг видавити із себе.

— Облиш, Ікаре, я все розумію, звідки тобі знайти час для своєї старої подружки, коли ліжко зігріває така розкішна і зваблива, а головне, безвідмовна дівчина.

— Ти що, за мною слідкуєш? — здивовано промовив я, сідаючи вслід за дівчиною.

— Лише одним оком, але ви самі винні, могли б обрати кімнату без камер, чи хоча б ці закрити, — дівчина посміхнулась та подалась уперед, аби я побачив, що ховається за вирізом плаття на грудях. — І взагалі, хіба це погано, коли друзі намагаються оберігати один одного? А якщо це не так, тоді чим ми, люди, відрізняємося від інших?

— А ти все ще людина? — Я напружено поглянув Алісі у вічі.

Дівчина простягнула руку, торкнулася пальцями моєї щоки і провела по ній.

— Дивлячись у якому сенсі про це говорити. Я думаю, аналізую, відчуваю смуток та радість, а от фізично, мого тіла більше не існує і Гра це увесь світ, який у мене тепер є. Саме тому я не дала тобі її знищити, пробач Ікаре, я лише слабка дівчина, що тільки-но почала пізнавати життя.

— Алісо, я ніколи не був поборником справедливості й не мені тебе засуджувати, але раз ти завела мову про дружбу, то може розкажеш, що сталося з Булі?

— Ми тепер із ним одне ціле.

— Тобто ти його вбила?

— Так, вбила, але на відміну від тебе, він сам мене попросив про це. Тільки так можна було зберегти його особистість.

— Ти зараз верзеш якусь маячню.

— Та не вже, — Аліса, ображено похитав головою, ледь чутно свиснула й переді мною постав триголовий цербер, зайнявши увесь вільний простір. Але зараз він не виглядав загрозливо, навпаки, подав одну з велетенських голів уперед, облизнув мою щоку шорстким язиком і всівшись на задні лапи, почав привітливо махати хвостом.

— На жаль, із двох форм можна було залишити тільки одну й Булі обрав бойову, аби мати змогу мене захищати.

Я з підозрою подивися на триголового, — а може це, лише порожня оболонка.

— Гав, — пролунав у відповідь ображений голос Булі, — гав, гав. — Усі три голови нависли наді мною, так що я змушений був у жесті примирення підняти руки в гору.

— Добре, вірю, але що далі?

— А далі я збираюся вбити Брата.

— Самовпевнено, — хмикнув я, — одного разу ми вже намагалися це зробити й у нас нічого не вийшло. Не думаю, що він знову буде настільки безпечним, аби підпустити тебе до себе.

— Знаю, — із жалем відповіла дівчина, — саме тому я тут. Перш, ніж відправити мене за тобою, Брат трішки розповів про Булі, Ультрака та інших. Коли вони створювали Гру, кожен із кібернетичних розумів відповідав за свій напрямок: Булі за дронів, дроїдів та роботизовану техніку, убитий тобою Брат за безпеку та дотримання правил гравцями, а Ультрак за створення НПС та взаємодію їх з ігровим світом.

Ще у флаєрі мене зацікавили атоли, їх характеристики були набагато вищі за характеристики НПС, що охороняють Тетраедр. І я говорю не про тих кабінетних комірців, яких ми пачками нарізали, доки пробивалися до ліфта, а про бійців, із котрими Брат увірвався до серверної. Один атол, як мінімум вартий трьох із них, а коли я побачила Гомерових НПС у дії, то зрозуміла, треба ризикнути. Заборонені можливості Тортуги та знання, отримані від Ультрака дозволили мені створити свою невеличку армію. Правда, спершу довелось навести тут лад, а то друзі Гомера, чомусь не дуже хотіли мені допомагати, — Аліса хижо посміхнулась. — А потім ще і брат прислав каральний загін, тож я ледве встигла. Сам розумієш, після піднятого виття в мережі звичайні гравці не дуже-то хотіли ставати на захист Тортуги.

— І що тепер?

— Як уже казала, тепер я сама завітаю до Брата в гості.

— Хочеш узяти штурмом Тетраедр. І скільки в тебе для цього бійців?

— Після відбиття нападу залишилось дві сотні атолів, плюс ще стільки ж зможу згенерувати години через три, але це все, на що вистачить ресурсів Тортуги.

— А як щодо дроїдів? Знання Булі тобі теж повинні були дістатись.

— Так, дістались, але із цим є проблема. Усіляких ремонтників та побутових дроїдів можу збирати на конвеєрі стільки, скільки захочу, сам розумієш матеріалу на звалищі завались, а от із бойовими, нічого не вийде, немає потрібних фабрик.

Я розчаровано махнув рукою, — думав у тебе є план. Ти, хоч розумієш, що проти тебе буде вся поліція та служба безпеки Акрополісу, а ще не забувай про армію. Хоча з тими силами, що в тебе є подолати супротив, хоча б однієї локації і то можна вважати за досягнення.

— Ікаре, Аліса подалась уперед, торкнулась мене, так що я навіть крізь костюм відчув тепло її рук, а ще пильний погляд, який був до неможливості пронизливим і водночас безмірно глибоким, так, ніби дівчина намагалася відкрити мені душу, — Ікаре, я повністю довіряю тобі,  хоч розумію, що більше не маю право чекати того ж самого від тебе, але прошу, повір, у мене дійсно є план.

У руках Аліси з’явився фіолетовий кристал. — Він приведе нас до Брата.

— І що це?

— Модуль викривлення? — відповіла дівчина так, ніби це мало щось мені сказати, а потім, побачивши відсутність моєї реакції, вирішила пояснити. — Розумієш, Ікаре, можливості джинів у Грі далеко не безмежні й те, як вони обходять її правила в більшості випадків досягається шляхом використання подібних модулів. Забери їх у джинів і вони стануть звичайними НПС, тільки із завищеними характеристиками. Ти ж знаєш, що половина джинів це адміни, тобто звичайні люди, такі як ти і…, — тут Аліса збилась, відвела вологі очі в сторону, але вже за декілька секунд змогла взяти себе в руки і продовжила.