Глава 14

Не встиг зняти шолома, як відчув нестерпний природний поклик. Зазвичай я не вдавався до крайнощів і десять годин поспіль було ледве не моїм максимумом, тож подібний опис від адміністрації читаю вперше.

Тільки-но вийшов із «кабінету для медитацій», як слідом накотив звірячий голод. Хотів було заглянути до холодильника, коли помітив на столі підніс зі смачною, паруючою їжею із запахом диму від багаття, так що слиною можна було захлибнутись. От тільки замість гастрономічного поклику в мене неприємно засмоктало під ложечкою. Я з насторогою озирнувся. Виходить, у номері є приховані камери, у принципі, доволі звичайна річ для фавельських обителей кохання. У Марти такі теж були, хоч вона й запевняла всіх своїх клієнтів у зворотньому.

Але не камери змусили мене насторожитися, а те, що поки я знаходився у вбиральні, хтось завітав до кімнати та залишив їжу на столі і при цьому двері він не чіпав, адже вони так і залишились підпертими із середини.

 Підхопив рюкзак, я вже хотів було забиратися звідси, коли у двері несподівано постукали. І це мені здалося таким сюром, що я навіть і не подумав їх відчиняти, нехай тепер демонструють свої навички Коперфільда. Втім, усе виявилось набагато простіше та прозаїчніше. Таємні двері, облаштовані в шафі з інвентарем для пікантних задоволень, прочинились майже безшумно й до кімнати увійшла файна жіночка, на вигляд, Мартина ровесниця.

Оглянувши мене оцінюючим поглядом вона хазяйновито промовила, — і справді, красунчик, тепер зрозуміло, що найшло на нашу Аврору. Хлопче, а чи не бажаєш ти підзаробити трішки грошенят, поки переховуєшся тут? Розумієш, не тільки чоловікам не вистачає пестощів й у мене є декілька симпатичних клієнток, хоч і в літах. Погоджуйся, це все одно краще, ніж цілими днями валятися із тією каструлею на голові?

Я з іронією та здивуванням поглянув на жіночку, але зрозумівши, що вона не жартує, заперечно хитнув головою, даючи зрозуміти, що подібне мене не цікавить.

На що та, сплеснувши долонями, осудливо промовила, — і що за чоловіки в наш час пішли, ніякої вдячності за турботу про них, а ця кімната, до речі, користується в клієнтів чималим попитом.

— Вибачте за незручності, — промовив я, підхопив рюкзак, закинув до нього ево шолом і направився до дверей.

— Стій, — підхопилася жіночка. — Я пожартувала, ти мені нічого не винен. Раз Косі попросив тебе прихистити, то залишайся стільки, скільки треба. А ще, вибач за мою нав’язливість, просто я сподівалася, що такий молодий хлопець, як ти, нізащо не відмовиться від можливості приємно провести час. Але дивлячись, що я не поспішаю опускати сумку назад з насторогою запитала, — щось не так?

— А сама, як гадаєш? — я вказав на двері за її спиною, на що жіночка, тільки винувато розвела руками, — звичайна пересторога, аби мати можливість швидко прийти на допомогу, у разі, якщо клієнт заграється та почне дозволяти собі зайвого, — але я не опустив сумку та продовжив похмуро дивитись на неї.

— Добре, Еш, мене, до речі, звати Юзанна, тож вважай познайомились.Так от, Ешу, я тобі обіцяю, що поки ти тут, цими дверцятами більше ніхто не скористається, ну а якщо не довіряєш, то можеш забарикадувати прохід, приладдя вдосталь і жиночка посміхнулась, скосив погляд на застосунки для ув’язнення.

Я теж поглянув на всі ці стовпи та крісла з кайданками і прикинув, чи вдасться створити надійну барикаду. І судячи з усього, виходило, що таки, вдасться, тож я опустив сумку на крісло.

Юзанна задоволено посміхнулась, — от і добре, а потім перевела погляд на стіл із паруючою їжею та ледве стримавшись від того, аби не облизнутись, промовила, — раджу скуштувати все, поки воно не охололо. Страви в Аврори виходять напрочуд смачні, так що пальчики оближеш, але на жаль, вона не любить готувати й робить це, лише в особливих випадках, тож цінуй. Ну все, я пішла, бувай.

На цей раз, жіночка не стала використовувати таємний хід, а попрямувала до дверей. Відставив стілець, відчинила їх, але вже в проході обернулась і  довго на мене так дивилась, ніби намагаючись щось розгледіти, а потім промовила.

Знаєш, Еш, наша Аврора, завжди повторює, що покінчить із таким життям одразу, як тільки зустріне справжнього чоловіка. Ми, звісно, з неї сміємось та питаємо, як вона його розпізнає, адже люди, наче хамелеони, завжди не ті, ким здаються, а тим паче наші клієнти. Натомість, вона тільки відмахується та каже, що в неї є справжній дар, — і жіночка вийшла, зачинив за собою двері.

Я ж не став гаяти часу та скористався її порадою. Їжа дійсно виявилась неперевершеною, щось подібне я куштував в дитинстві, коли батько на свята замовляв їжу з найкращих ресторанів. Ледве із трапезою було покінчено, як я прийнявся облаштовувати барикаду. Можливо, параноя, але після того, як мене видернули зі сплячки у власній кімнаті, не така вже вона й параноя.

 Доки носив усі ці колоди, гойдалки, та крісла, зморився так, що ледве стояв на ногах. Взагалі, після виходу з Гри, я замість того, щоб відчувати себе бадьорим та сповненим сил, навпаки, був, наче вичавлений лимон. Не знаю, що на мене так вплинуло, перевищення дозволеного ліміту часу в Грі, чи, можливо, це запечатана локація витягнула з мене всі соки, але я провалився в сон, ледве дістався ліжка.

Прокинувся від того, що мене хтось сильно трясе за плече. Ще один Коперфільд довбаний, подумки відмітив я, дивлячись на відчинені двері, та стул, що стояв поруч, а може, то я настільки виморився, що забув їх підперти.

— Еш, та прокинься ти вже.

— Що, що сталося, — підхопившися з ліжка, я почав водити очима по кімнаті в пошуках рюкзака.

— Заспокойся і сідай, бігти нікуди не треба. Мені потрібна твоя думка. Тортуга, там відбувається справжній безлад та хаос. Уся кіберполіція стоїть на вухах від непомірної кількості скарг та заяв. Доступ до локації заблокований для всіх гравців, які не мають там апартаментів. А от ті, що знаходяться в середині, навпаки, не можуть її покинути,  ще й на форумах одноголосно нарікають, на з’їхавшего з глузду джина.