Глава 13

Десь через хвилину стіна вогню щезла і я побачив Алісу. Дівчину так само вкривав захисний енергетичний кокон, тільки повноцінний. При погляді на мене, в неї зірвався зойк, а наступної миті, жар відступив, разом із бар’єром, який більше нічим не відрізнявся від Алісиного.

— Вибач, Ікаре, — винувато промовила дівчина, я тільки й встигла, що опис прочитати, а от на практиці все виявилось, куди складніше.

— Навіщо? — я потупив у свою знайому напружений погляд.

Та, аніскілечки не знітившись, у відповідь, зустріла мене лагідною та знезброюючою посмішкою, — вистрілила тобі в спину? Пробач за ПК.

— Ні, із цим мені, якраз, усе зрозуміло. Ти просто злякалась, але я не маю права винуватити когось у тому, що він просто хоче жити.

Аліса одразу похмурнішала, — Так, Ікаре, коли я побачила як чіп, затиснутий поміж твоїх пальців, прямує до приймача, то справді злякалась, адже усвідомила, що за цим настане кінець. Справжній кінець для мене, —  дівчина схлипнула, прикриваючись долонями, але вже за хвилину, прибрав руки від почервонілого обличчя із вологими очима, потупила в мене суворий погляд, — А тобі хіба мало Братів? Хотів мати справу зі ще одним з'їхавшим із глузду кібернетичним розумом?

— Не бачу у цьому нічого страшного, він принаймні не збирається знищувати все людство, як твій новий друг чи, може, правильніше казати — господар?

— Він мені не господар і тим паче не друг, — стиснувши кулаки, скинулась дівчина.

— Кажеш не господар, а от мені, чомусь здається, що це він тобі наказав знайти мене.

— Так, наказав, але я робила це тільки для того, аби допомогти одному невдячному йолопу вибратись із території Трибунату, уникнувши зустрічі із мисливцями, СБА та поліцією.

— Щось у тебе не дуже вийшло і взагалі, я тобі більше не вірю.

— Ікаре, — прикусив нижню губу, напружено промовила дівчина,  — мені дійсно шкода, що так усе вийшло. Я на твоєму боці, благаю, довірся мені. Час, його в нас немає. Це місце, воно витягує енергію, навіть із наших тіл. Ще кілька хвилин і я перетворюсь на точнісінько таку статую, що ми бачили зовні. Можливо, ти протримаєшся трішки довше, завдяки костюму, але все одно закінчиш так само. Бар’єр Ультрака унікальна й надзвичайно потужна річ. Я змогла повторити, лише бліді його копії, дія яких, закінчиться всього за декілька хвилин. Дівчина простягнула мені руку, — ходімо зі мною.

— Ні, — відмахнувся я, — одного разу ти мене вже обманула, тож краще я залишусь тут.

— Але ти можеш загинути. Я не знаю, як може вплинути на людський мозок, смерть у цій локації.

— Не хвилюйся, — іронічно посміхнувся у відповідь, — я не стану доводити до цього, натисну кнопку вийти й все, максимум загублю персонажа, а от куди мене заведеш ти? Ось, у чому питання. Можливо, ми знову опинимось у тому, його кабінеті, де Брат зможе робити із моєю тушкою все, що завгодно.

— Ти, ти, — задихаючись від гніву та образи, зашипіла Аліса, а наші бар'єри разом тріснули й розсипались на безліч осколків. Втім, дівчина не звернула на це уваги й  потягнулась до невеличкої кишені на поясі. Занурив руку, вона витягнула крихітний предмет, який одразу почав збільшуватись. Виходить, кишеня працює по принципу мого рюкзака, цікаво, скільки в неї можна покласти предметів?

Коли трансформація закінчилась, я побачив у руках Аліси справжнісінький бур. Не гаючи часу, дівчина устромила його в підлогу й під її ногами утворився піксельний квадрат розміром чотири на чотири метри. Аліса було потягнулася до кнопки активації буру, але передумала.

У три легких, граційних стрибка підскочив до мене, дівчина піднялась на шпильках так, аби мати змогу вустами торкнутися вуха. Я хотів було відсахнутися, але наступні її слова змусили мене застигнути на місці.

— Вероніка, шукай сестру в локації Ель Ріяда, готельний комплекс Пустельний вовк. Вона зараз там, нікнейм Алізетта. А вірити моїм словам, чи ні, вирішуй сам, — і поцілував мене в щоку, Аліса, грайливо похитуючи стегнами, повернулась назад та натиснула кнопку активації. 

Від бура, немов павутиння, навкруги потягнулися джгути енергії, а вже наступної миті, пікселі під ногами дівчини почали вібрувати, с кожною секундою прискорюючись, усе швидше та швидше, так що невдовзі, Аліса провалилася в підлогу до пояса, простояла так декілька хвилин, не реагуючи ні на що, ніби її персонаж застряг у текстурах, а потім повністю зникла.

Пікселі одразу перестали вібрувати, але так нікуди не зникли. Я поглянув на рівень заряду свого костюма, 15 %  — поки живемо. Про всяк випадок вирішив викликати меню і перевірити наявність кнопки виходу. Побачене мені не сподобалось. Кнопка виявилась не активною, тож тепер, якщо моя здогадка не підтвердиться, то доведеться перевіряти на собі, чи справдяться острахи дівчини.

Втім, поки що панікувати було рано. Підійшов до місця, де зникла Аліса, я обережно наступив ногою на піксельну підлогу, тверда, отже, можна сміливо йти далі. Встромлений бур так і залишився стояти на місці. Віднайшовши на корпусі кнопку перевірки рівня заряду я задоволено посміхнувся, половина. Що ж, не дивлячись на мою відмову, дівчина все ж залишила мені шанс на випадок, якщо я вирішу переглянути своє рішення.

Не знаю, яку гру затіяли Аліса з джином і навіщо їм я, але вони явно прорахувалися. Добровільно лізти до їхньої пастки я не збираюсь, тим паче, що в мене є вибір. Закинув бур на плече, я спішно попрямував до виходу. У низ біг, перестрибуючи одразу через декілька сходинок, але навіть так, мій час невблаганно спливав, а ще треба було якось продертися через усі ті гострозубі кам’яні виступи.

Тому, дивлячись, як невпинно костюм втрачає енергію, я все частіше подумував на тим, що непогано було б, от саме зараз, якомога сильніше відштовхнутися від сходів та розправивши крила, яструбом зірватися в крутому піке вниз і тільки наявність тих самих кам’яних списів, мене зупиняла.

На диво, пробиратися крізь них, виявилось, не так уже і складно. Це зверху, здавалось, що вони утворюють непрохідний лабіринт, а на ділі, коли я досягнув підніжжя піраміди, то побачив, що між цими шипами достатньо місця, аби я біг до відміченої точки, ледве не по прямій. Забирати в сторону доводилось, лише тоді, коли шлях заступала чергова, паруюча ущелина чи вирва.