Глава 11

Технології покращують життя. У реалі, подібне, поки що не можливе, але тут, у Грі, моїм дронам достатньо побачити ціль, аби з точністю до декількох метрів визначити її координати.

Бігли, ледве не на межі сил, намагаючись так заощадити якомога більше енергії. За будь-яких інших обставин у кореню неправильне рішення, оскільки для екзокостюмів та імплантів є таке поняття, як енергоефективний режим, але запечатана локація витягувала енергію, куди швидше, ніж використання костюма в режимі стресу.

Тож коли ми, нарешті, дістались до цілі, рівень заряду більшості наших екзокостюмів опустився до жалюгідних тридцяти відсотків. А от у мене, не дивлячись на втрату четверті заряду для відновлення дронів, навпаки, у запасі залишалось ще цілих сорок п’ять відсотків. Взагалі-то, на початку забігу я втрачав енергію, так само як і інші, але після зниження до п’ятдесяти, цей процес суттєво сповільнився.

Ми зупинились на краю вирви, посеред якої, знаходилась чотиригранна піраміда, напевно, найбільша й найвеличніша з усіх бачених нами. Свій початок вона брала глибоко унизу, але навіть так, піраміда висіла над іншими й це при тому, що глибина вирви сягала метрів п’ятсот. А ще судячи з того, який безлад відбувався біля її підніжжя, груди накиданих камінь, тріщини на стінах та їх часткова руйнація, нам стало зрозуміло, земля більше її не тримає і дуже скоро та повністю провалиться в небуття. Втім, це була не перша піраміда, яка почала поступово занурюватись у землю. Доки бігли я нарахував таких із десяток, але на відміну від цієї, ті тільки-но почали своє згубне занурення.

Поглянувши на світло, що линуло з єдиного не замурованого вікна, розташованого на верхньому поверсі, Гомер оцінюючим поглядом змірив відстань від краю вирви до піраміди та обернувся до Турока. Здоровань зрозумів аукціоніста без зайвих слів і дістав із рюкзака величезну бухту мотузки на кінці якої мався чималих розмірів металевий кілок.

Прикріпив вільний кінець до одного зі стовпів, що тягнулись вздовж вулиць і скоріш за все слугували за ліхтарі, Гомер із кілком у руках полетів до піраміди.

Енергії костюма вистачило, аби подолати вирву й акціоніст без проблем дістався одного з виступів, що оперізували стіни та на манір сходів тягнулись до самого верху. Усього декілька секунд Гомеру знадобилось, аби вбити кілок і ось мотузка натягнулась, наче сталевий канат.

Не зговорюючись, один за одним атоли почали підходити до неї й перебираючи руками повзти вперед.

— Ікаре, підходь, ти наступний, — промовив Квай-Гон.

— А вона витримає нас усіх? — я з підозрою подивився на канат товщиною в півтора пальця. Доволі міцний на вигляд і цілком надійний, от тільки не у випадку, коли по ньому одночасно пересувається більше півтора десятка людей, ще й закутих в екзокостюми.

— Боїшся? — почувся позаду глузливий смішок Турока. Відсторонив мене, здоровань обхопив мотузку обома руками й хизуючись, показово напружив м’язи.

— Ти такий сильний, підкинеш? — Аліса неспішно підійшла й заплигнула йому на спину, — хочу трішки залишити заряду в костюмі.

— Звісно, — ледве не загарчав від задоволення Турок і не дивлячись на важку ношу, почав наполегливо перебирати руками, наздоганяючи атолів.

Ну раз Турок настільки впевнений у міцності мотузки, то й мені не варто хвилюватись. Ухопившись за канат я рушив за ними, але дуже швидко зрозумів, що картина того, як дівчина обіймає здорованя, навіть попри те, що знаходиться в екзокостюмі, чомусь, мене починає дратувати. Аби більше не дивитись на це я припустився однієї з найгрубіших помилок, поглянув у низ.

У голові одразу запаморочилось і неприємно закололо в животі, на додачу саме в цей момент, ніби нізвідки налетів різкий поривчастий вітер, що почав розхитувати моє тіло. Змусити мене розтиснути руки йому було не під силу, та й зірвись я в мене залишалась можливість швидко трансформувати костюм, але тут був один нюанс. З реалістичністю в Грі все на висоті й наші страхи нікуди не зникають. Одне діло секундне хвилювання, перед тим, як зробити крок у перед і зістрибнути із флаєра в прірву, а зовсім інше висіти над нею на тонкому канаті та перебираючи руками, повільно пересуватись у перед. А головне, там у низу, мені одразу впали в очі безліч гострих зубців виступаючого каміння, невдале приземлення на яке, перетворить мене на метелика в кабінеті ентомолога. А ще, ця локація, вона діяла на мене вкрай гнітюче й ніби примножувала всі страхи.

Аби заспокоїтись, зупинився на мить, заплющив очі та спробував порахувати до п’яти. Не допомогло, на додачу, позаду почулося невдоволене бурчання Квай-Гона. Поки що тихе, але його могла почути Аліса й побачити, що я…

Та дідько із нею, яка мені різниця, що вона побачить наляканого та невпевненого Ікара, головне, дістатися цілі, отримати від аукціоніста обіцяну винагороду та нарешті, відправитись на пошуки сестри.

Не придумавши іншого способу, я вирішив переключитися і поглянути в низ тим своїм зором, можливо, так реалістичність картинки трішки знизиться. Допомогло і я, нарешті, зміг без остраху поглянути на наслідки локального апокаліпсиса, що після запечатування локації, розвернувся в низу. Хаотичні нагромадження масивних і водночас гострих на кінці, кам’яних кілків, перемежовувались із бездонними ущелинами з яких, вирувала пара. Підніжжя піраміди виявилось усе проштрикнуте кілками при цьому від них у багатьох місцях тягнулись тріщини, подекуди доходячи ледве не до самого її центру.

Я вже хотів було продовжити рух, коли перед очима знову все почало мерехтіти та збоїти, а наступної миті моїм очам відкрилась картина, від якої ледве не перехопило погляд. Локація у своєму первозданному вигляді, такою, якою її задумували Булі та інші.

У небі яскраво світило сонце, але його сил виявилось недостатньо, аби затьмарити велетенську чорну пляму, навколо якої вирували жовтогарячі язики полум’я. Чорна діра, ще й так близько до планети. Не пощастило творцям Булі та Братів, гадаю, ця близькість і є основною причиною того, чому вони так активно опановували космос. Піраміда теж змінилась, вона знову була цілою, а її сіре та хмурне каміння, перетворилося на сповнені енергією кристали, що виблискували сліпучим сяйвом та постійно змінювали свій колір. А ще, дороги на вулицях, вони відкинули свою сірість і були вкриті мозаїкою із таких самих, що й піраміда кристалів, тільки дуже крихітних, а стовпи, що ми прийняли за ліхтарі насправді виявились паркувальними майданчиками й на декількох із них, зараз, облаштувались сферичні літальні апарати з хвостатими рептиліями в середні. Останні зовсім не змінились і як були схожі на кам’яні статуї, таким і залишились, можливо, це все через сірий колір їх шкіри, котрий чимось нагадував крокодилячу.