Глава 10

— Всім перейти на прилади нічного бачення і звести живлення костюмів до мінімуму. Ікаре, скільки часу пройшло, з моменту, як ти активував дрони?

— Хвилина, може, дві.

— Погано. А рівень заряду твого костюма?

— Втратив п’ять відсотків.

— У мене з Атолами мінус два, — відмітив Гомер, — Аліса, що у тебе?

— Теж два, — кивнула дівчина.

— І в мене, — промовив Квай-Гон. — Хоча ні, уже мінус три відсотки.

— Виходить, часу в нас обмаль. Схоже, коли локація опинилась в ізоляції, алгоритми, що спрямовані на підтримання її життєдіяльності, почали викачувати енергію звідусіль, куди могли дотягнутись. Тож треба поспішати.

— А я ж казав, що за біоімплантами майбутнє, — задоволено прогарчав Турок.

— Не все так просто, мій друже, — напружено відповів Гомер, у слід за костюмами, енергію почнуть втрачати наші імпланти. Я згоден з Ікаром, цей скелет, скоріш за все залишки аватара одного з представників кібернетичного розуму й щось мені підказує, що чим більше в тебе енергії та імплантів, тим швидше ти її втрачатимеш.

Я пригадав Булі, кумедного, маленького песика, який зміг вирватись із цієї локації. Хоча для підтримання життя в такому невеличкому тілі, як у нього, потрібно не так уже й багато енергії, а от цей велетень, виглядає давно вже мертвим, тож скоріш за все, Гомер має рацію.

Вихід відшукався доволі швидко. Велетенські металеві двері, до пари залі та ніфіліму, застигли, підняті вверх, дамокловим мечем, нависаючи над сміливцями, що наважаться ступити до не менш величного коридору. А там, на нас уже чекало нове знайомство, чотири фігури  істот, схожих на гуманоїдних рептилій із довгими хвостами, перегородили шлях. При першому погляді в мене склалося враження, що це якийсь телепень, по недбалості, залишив посеред проходу статуї, виконані талановитим майстром, адже виглядали вони, наче живі.

— НПС, — зробив однозначний висновок Гомер. — У кожного з них за вухом мається спеціальне тавро. Його запровадили три роки тому, після скандалу у кварталі Червоних Ліхтарів, коли виявилось, що в одному з домів, за ціною реальних дівчат, клієнтам підсовували, нехай і якісно згенерованих, але НПС.

— Ніколи не розумів Конгломерат. У реалі проституція заборонена, тоді як у Грі, торгуй не хочу, своїм віртуальним тілом? — задумливо промовив Квай-Гон

— Ти ще запитай мене, чому ескорт, це не проституція? — хмикнув у відповідь Гомер. — Напевно, хтось із верхівки корпорації добряче заплатив, аби пролобіювати дозвіл, от і все.

— Хлопці, а вас дійсно зараз хвилює саме це? — уїдливо запитала Аліса. — Може, краще не будемо даремно гаяти час?

— Так, Аліса діло говорить, — насупившись, підтримав дівчину Турок. — Я вже починаю відчувати, як моє тіло, поступово, стає все важчим.

— Зараз, друзі, я тільки зроблю декілька скрінів, — із поспіхом відповів Гомер. — Як гадаєш, Ікаре, саме такий вигляд мають атланти? Якщо вірити словам Булі та Ультрака, ця локація була створена спеціально для того, аби познайомити людство із ними.

— Хтозна? — знизав я плечима. — Але побачене, поки що не дуже відрізняється від усього, що можна зустріти на теренах Акрополісу та й самі прибульці не нагадують якихось чудернацьких істот із далекої невідомої планети.

— А чому вони повинні кардинально відрізнятися від нас? — задумливо промовив Гомер. — Розумним істотам голова потрібна для того, аби одного разу взяти палку до рук та на своїх двох піти здобувати свою першу здобич.

— А тоді навіщо їм ще й хвіст? — хмикнув Квай-Гон.

— Щоб мірятись між собою, в кого він більший. Усе, можна вирушати.

Коридор, закінчився просторою шахтою в горі якої виднілося сіре небо.

— Двісті метрів до верху й самі, лише голі стіни, — похмуро констатував Гомер.

— Здається я віднайшов екран управління, але він виглядає мертвим, як і все в цій покинутій адмінами локації — почувся з боку розчарований голос Квай-Гона.

— Народ, у когось є ідеї? — Гомер обвів нас напруженим поглядом. — Можна було б піднятись наверх, використовуючи реактивну тягу наших костюмів, але боюсь, тоді в них зовсім не залишиться енергії, а ще якось треба буде підняти Ікара та Турока.

От одразу видно гуманітаріїв, хмикнув я собі під ніс. Навряд чи атланти були дурнішими за нас, людей, а тому повинні були передбачити якийсь механічний спосіб підйому наверх. Не покладаючись повністю на прилади нічного бачення я почав шарити руками по стіні біля входу й невдовзі зміг відшукати нішу. У її середині мався невеличкий шар. Я спробував спочатку покрутити його проти годинникової стрілки, але нічого, наче влитий, тоді почав обертати за годинниковою і пішло, а вже наступної миті з металевим скрипом на одній зі стін шахти, проступили металеві скоби.

— Молодець, Ікаре, — бадьоро кинув Гомер і першим ухопився за металеве кільце. Піднявшись по драбині ми, нарешті, опинились у місті, тут уже не було настільки темно, як у коридорі чи залі, але навколишня сірість, наводила настільки сильну депресію, що думки про мило та мотузку більше не здавались дурною, саркастичною приказкою.

Втім, квартал атлантів усе одно справляв враження, рівні вулиці з твердим, але приємним на дотик покриттям, пролягали під кутом у дев’яносто градусів одна до одної, а домівки, схожі на піраміди Єгиптян, сягали верхівками хмар. На поверхні нам також зустрілися застиглі в нерухомості НПС. Частина з них зберегла свій первісний вигляд, як зустрінута нами четвірка, але більшість, уже піддалась руйнації. Хтось втратив, лише кінцівки, а в когось не було більше ніж половини тіла чи взагалі, посеред пилу та піску, на які перетворився цифровий аватар, лежала сама голова.

Зрозуміти рівень технологічного розвитку атлантів також не було можливості, оскільки, окрім силуетів похмурих пірамід ми більше нічого не бачили. Енергія — саме вона живить цивілізації, а без неї, навкруги, лише кам’яний вік.

— Давайте за мною, — кинув Гомер та побіг у напрямку до найближчого перехрестя, але опинившись посеред двох вулиць, ми побачили ту саму картину небуття та зубожіння. А далі було ще одне перехрестя і ще. Якщо чесно, я гадки не мав, як можна взагалі когось знайти, серед цих мертвих кам’яних джунглів і здається, Гомер теж цього не знав. Можливо, він щиро сподівався, що Ультрак чекатиме нас із хлібом-сіллю біля входу.