Глава 9

До бархана дістались майже одночасно, Квай-Гон перемахнув через нього якраз у той момент, коли ми вперлись у дзеркальну стіну перед собою

— Ось ми й на місці, — збуджено промовив Гомер, — Ну що, Ікаре, тепер справа за тобою.

— За мною? — я здивовано потупився в аукціоніста.

— Так, я хочу, аби ти відчинив двері до цієї локації.

— А ти часом адресою не помилився? І як по твоєму, я маю це зробити? Та тут мінімум, потрібна група висококласних хакерів, яких, до речі, ти б із легкістю міг відшукати на своїй Тортузі.

— Вже намагався, — похмуро відповів Гомер, — але в них нічого не вийшло, а потім довелось спішно тікати від джинів. Другий раз сунулись і нас зустріли скорпіони. Й ось, коли ми знайшли спосіб розібратися з ними, з’явився ти.

— Та чим я можу вам допомогти?

— Ікаре, — грайливо граючи стегнами, Аліса відійшла від Турока, котрий, ніби охоронець, увесь час слідував за нею і лукаво посміхаючись, подивилась на мене, при цьому обличчя здорованя, стало чорніше хмари.

— А ти хіба забув про свою нову навичку? Той, твій зір, що дозволяє бачити приховане системою. Ікаре, уважно подивись на стіну, можливо, зможеш, побачити щось, що допоможе нам пробитися в середину.

А дівчина, то має рацію, я і забув про отриману після вбивства одного з Братів навичку.

— Давай, Ікаре, я в тебе вірю, —  вклинився Гомер, — ми всі в тебе віримо, тільки поспіши, скоро сюди дістануться джини, а там, третього шансу в нас уже точно не буде.

— Знаю, — відмахнувся я. От ненавиджу, коли на мене тиснуть подібними методами. Сам розумію, що часу обмаль і що поява джинів, нічого гарного нам не принесе, особливо, якщо серед них буде той схиблений кібернетичний розум, для якого людство, не більше ніж батарейка. Хоча аукціоніст, казав, що на відміну від свого брата, той ніколи не залишає Тетраедр, але ж усе могло змінитись.

Попросив «організувати тишу» та не відволікати, я потупився перед собою і почав чекати, коли перед очима знову почне все збоїти та мерехтіти.

Проте, час поступово спливав, а переді мною, як була глуха стіна, так і залишалась.

— Гомере, і нащо ми його тільки взяли із собою? — зло прогарчав Турок. — У мене є декілька вибухівок з антиматерією. Так, про всяк випадок узяв, може їх спробуємо? Усе одно краще, ніж стояти й витріщатися перед собою, наче якийсь фавельський наркоша.

— «Перед собою», зачепився я за його слова, а що, як вхід до локації, знаходиться зовсім не там, де я його шукаю. Підняв голову. Віддзеркаливши від невидимої стіни, сонце боляче різонуло по очах, змусивши мене примружитися. Активував окуляри. Усе, тепер можна дивитись у верх, хоч широко розплющивши очі, от тільки це мені знову нічого не дало.

— Ікаре, — нервово окликнув Гомер

— Почекайте, — я опустив голову вниз. Пісок, він був усюди й за той час, що я намагався знайти вхід, мої ноги встигли зануритися по щиколотку. Цікаво, якщо я простою так цілий день, до куди він мені сягне. Стоп, а це що таке?

— У когось знайдеться лопата? — схвильовано запитав я.

— Яку ще тобі лопату? — недоброзичливо покосився на мене Турок. — Ми тебе не бурячки копати сюди покликали. Там на горизонті вже видніються силуети флаєрів, тож через декілька хвилин вони будуть тут і прихлопнуть нас, немов надокучливих комах.

— Туроке, щось ти сьогодні занадто збуджений, — суворо промовив Гомер. — Краще порийся у своєму рюкзаку, можливо, окрім вибухівки, там, випадково, знайдеться і лопата.

— Тільки саперна, — зло проревів Турок і гостре металеве полотно занурилось у пісок, ледве не зачепив мої носки. Влучний гад, навмисно залишив шпарину в декілька міліметрів. Втім, я не звернув на це уваги й почав із завзяттям копати, активуючи імпланти на повну. Ні, у мене не сталося прозріння, як тоді з характеристиками Аліси чи індикацією слабких місць на броні супротивників. Але наявність чорної плями під грудою піску, наводило на певні думки.

Гул, спричинений десятками реактивних моторів, неуклінно наближався та ставав все сильнішим, тож вже  через декілька хвилин, із жалем у голосі, Гомер змушений був віддати наказ і половина атолів підвелась та розосередившись, побігла на зустріч флаєрам, які вже можна було розгледіти, не докладаючи якихось особливих зусиль.

Аукціоніст хотів було зістрибнути у вириту мною яму, стискаючи в руках ще одну лопату, але я його зупинив. Темна пляма була зовсім поруч, а вже через декілька секунд я сам змушений був із поспіхом вибиратись назовні, оскільки пісок під моїми ногами, різко просівши, став спішно провалюватися вниз.

Коли за нашими спинами прогриміли перші вибухи ракет, а флаєри почали відпрацьовувати маневри ухилення, нашим очам постала чорна вирва, що нагадувала вхід до кротової нори.

— Таке відчуття, ніби ми опинились в олдскульній аркаді, а це прохід до секретного рівня, — нервово промовив Квай-Гон. — І що будемо робити?

 — Стрибати, — відповів аукціоніст і з очікуванням подивився на мене, немов би говорячи — Ну що, Сусанін, перший крок за тобою.

Можна було б посперечатись, от тільки користі із цього. Вибору то все одно немає. Флаєри вже перемололи загороджувальний загін атолів, втративши при цьому три машини. І хоч розмін вийшов непоганим, але математика була не на нашу користь. Неповних два десятки сміттярів, нам поза очі вистачить, а за ними слідує ще пів сотні буревісників із десантом на борту, тож годі сподіватись втекти, тут, навіть хамелеон не допоможе, затопчуть.

Помахав рукою сталевим птахам, що неуклінно наближались, я зробив крок уперед і стрибнув у прірву. Тіло одразу пронизав крижаний холод, відчуття було таким, наче голий вийшов на мороз, а потім мене почало крутити та кидати, так що я буквально відчував, як внутрішні органи б’ються о стінки та один одного.

Аж раптом, падіння припинилось і я завис у невагомості. Навкруги стояла абсолютна темрява, яку не зміг розігнати, навіть увімкнений на повну потужність ліхтар. Не встигнув я перевести дух, як невідома сила різко потягнула мене в сторону та приклала о підлогу, по якій я покотився стрімголов, набиваючи синці та гулі. Зупинився, лише коли боляче вдарився головою о колону. Шкода, але в легких екзокостюмів є безліч своїх мінусів.