Глава 6

— Гомере з тобою все добре? — до аукціоніста підскочив невисокий хлопчина одягнений у легкий костюм піхоти прориву класу «кокон» та з плазмовою катаною в руці, замість зброї. Чув я про таких ось фанатів середньовіччя та Зоряних Війн, але бачити доводиться вперше, а все через нереальний донат. Аби мати змогу обходитись без вогнепальної зброї треба бути або поціновувачем Сірих кварталів або ж закинути до Гри кругленьку суму, оскільки імпланти, які підвищують твою реакцію настільки, що ти здатен відбити мечем постріл із плазмомета, як і сам меч, коштують вкрай дорого.

— Так, — відмахнувся аукціоніст, продовжуючи розтирати заклякне тіло.

— То тобі вдалось дізнатись його нікнейм? — мечник із надією подивився на Гомера.

— Ні.

— Але ж він… — і тут, зробивши певні висновки, мечник обернувся та гнівно подивився на нас. — Тоді дозволь їх грохнути?

От тільки Гомер залишив його гнівну репліку без уваги, підійшов до мене впритул і осудливо промовив, — ну от вмієш ти вчасно з’являтися, друзяко. Ще б трішки і я дізнався ім’я їх покровителя. Та відпусти вже його, Туроке, і наручники з них зніміть.

— Вибач за те, що я намагався тебе врятувати, — з образою в голосі промовив я. — Не думав, що ти тут вирішиш влаштувати полювання, ще й сам будеш у ролі приманки.

— Ну ти скільки років мене знаєш, Ікаре? Невже думав, що я міг попастися в лапи цих трьох йолопів.

— Всіляке буває, — знизав я плечима іноді, навіть старий вовк примудряється потрапляти в пастки розставлені молодими мисливцями.

— Ікаре, облиш розмовляти так, наче ти підписаний на паблік «круті цитати для тих, кому за тридцять»

— Стривай, Гомере, це той самий Ікар, про якого говорить увесь Даркнет? — здивовано промовив джедай.

— Який ще Даркнет і що саме там говорять? — з насторогою запитав я.

— Про те, що один гравець, на ім'я Ікар вчинив різню в Тетраедрі, а ще з ним була диво-дівчина, справжня Валькірія, — на цих словах Гомер перевів  погляд на Алісу, — і кумедний песик, що самотужки здатний помножити на нуль взвод елітних бійців СБА.

— Щось вони не дуже схожі на тих головорізів, — окинув нас оцінюючим поглядом джедай, — а в дівчини, так взагалі апгрейд ні про що. З її рівнем, тільки й ганяти сталевих пацюків по каналізаціях.

— Квай-Гоне, а давай краще дамо слово нашим гостям і вони самі скажуть, чи є тими самими Ікаром та Алісою, котрі вчинили різню в Тетраедрі? — при цьому, коли Гомер закінчив, я помітив, що до нас прикуті погляди абсолютно всіх без винятку гравців, що прийшли визволяти Гомера. Через що, я розгубився, оскільки в них одночасно читались надія та розчарування.

І якщо розчарування було цілком зрозумілою реакцією, оскільки ми з Алісою аж ніяк не тягнули на крутих бійців, здатних проникнути та зібрати криваві жнива в Тетраедрі — свята святих Акрополісу, переповненому бійців СБА, то от надія, ще й із відтінками фанатичності в очах, наводила на певні думки.

А тому я не став відпиратись та відповів ТАК, тим паче, що Гомер, не знаю як, але точно знав, що то були ми, інакше б навіть не почав подібної розмови.

— От бачиш, Квай-Гоне, я ж казав, що то, справді, були вони, — задоволено посміхаючись, поплескав мене по плечу Гомер.

— Але ж апгрейд і те з якою легкістю ми їх щойно схопили, — почав було протестувати джедай, але тут я почув басистий голос верзили за спиною.

— Гоне, якщо лідер йому вірить, значить, він говорить правду.

Оце так, я обернувся і поглянув на того, кому підняти мене із землі було так само легко, як і невагому пір’їнку. Колоритний персонаж, нічого не скажеш, таке відчуття, ніби замість їжі, він вживав стероїди на сніданок, обід та вечерю. Ще один нетиповий представник Акрополісу, перекачані м’язи якого, слугували за броню та екзокостюм. Звичайним плазмометом такого важко буде зупинити, а за бластером краще взагалі не тягнутись, тільки час даремно згаєш, оскільки шкоди йому від нього не більше, ніж від комариного укусу. А головне, щоб досягти подібного результату, треба вкласти в Гру токенів чи не вдвічі більше, ніж це зробив місцевий джедай.

І коли Гомер встиг обзавестися подібними бійцями, ще й із фанатичною вірою в себе? Та і взагалі, я не пам’ятаю, щоб за ним хтось був, Гомер завжди працював один, а з натовпу, що обступив нас, можна було б зібрати повноцінну роту.

— Легше, Туроке, звісно я вірю, — Квай-Гон вирішив поступитися натиску верзили, а може, не хотів підірвати авторитет аукціоніста. — Але що нам із того? Гомере, ти ж не думаєш, що допомоги цих двох нам буде достатньо для успішного штурму Тетраедра? Тим паче тепер, коли його периметр охороняє армія та спецпідрозділи поліції. Усі розвідувальні дрони, що ми сьогодні запустили, було знищено без шансів, а операторів відправлено на переродження. І з їх слів, на полігоні, ще ніколи з ними не відбувалось подібного пекла.

— Ні, Гоне, не збираюсь, — задумливо промовив Гомер, — тим паче, що й до їх витівки, Тетраедр, а точніше його ядро, залишалось для нас недосяжним. Звісно, шкода, що ми більше не можемо контролювати периметр та отримувати дані з першого та другого рівня, але наші друзі, хоча б спробували щось зробити на відміну від нас.

— Ти що, бажаєш знищити Гру? — я зі здивуванням поглянув на Гомера. Невже він з тих схиблених хакерів, що вважають  алгоритми систем захисту Акрополіса викликом своїй майстерності? 

— Не Гру, — Гомер пронизливо подивився мені в очі, — Братів.

Після такого мені навіть не довелось нічого питати, усе було написано на моєму обличчі, а тому, аукціоніст посміхнувшись, наказав:

— Залиште нас, —  і натовп бійців, розчинився, немов то були тіні. Залишились тільки Квай-Гон, Турок та ми з Алісою, а ще Гомер активував пристрій, котрий не дозволяв нас нікому підслухати.

— Ікаре, ти ж не думав, що ти єдиний власник шолома в Грі? - єхидно промовив аукціоніст.

— Але як?! — здавалось, сьогоднішнім сюрпризам  не буде кінця. У відповідь, Гомер розвів руками та вказав на невеликі ящики, розкидані навколо, — сідай, у нас буде довга розмова.