Глава 5

— Незвично тут, — промовила Аліса, коли ми минули декілька кварталів, — особливо при погляді на ці подоби хмарочосів, що побудовані із вкритих іржею нагромаджень морських контейнерів, старих корпусів флаєрів, вантажівок і ще хтозна-чого. Та ти тільки поглянь на ці гротескні вивіски, які працюють через раз, мерехтять і при цьому сліплять очі, а штучне світло в небі. І взагалі, звідки тут взялось це небо?

— Голограма. Річ у тому, що приблизно половина серйозних гравців Тортуги сидить тут безвилазно, а якщо й полишає її тенета, то тільки для того, аби навести добрячого шуму на території інших кварталів Акрополісу, але потім одразу повертається сюди.

— Не розумію, як можна вподобати подібне місце, це ж справжня діра. Усе сіре та руде від іржі: дроїди, будинки, автівки, флаєри, а ще безліч сміття на вулиці й інколи, воно, навіть падає тобі на голову. — Ніби наврочивши, Аліса змушена була відстрибнути в сторону, аби розминутися із чимось схожим на стару пральну машину, яка ледве її не розчавила.

— Дідько, Ікаре! — вилаялась дівчина, — якщо ти хотів мене вбити, то не треба було так виголятись, краще б залишив у флаєрі.

— Декорації, звісно, не для вибагливих естетів, — посміхнувся я у відповідь, — але тут, беззаперечно, є свої плюси, які перевершують усе інше, наприклад, відсутність джинів, — трішки задумавшись, я все ж продовжив, — можливо, наш новий знайомий і зміг би сюди дістатись, а от звичайні програми чи системні адміністратори, для них доступ заблоковано.

— Ти хочеш сказати, що в розробників немає доступу до локації, яку ж вони самі й створили?

— Є, але на загальних правах, а от з’явитися, ніби нізвідки за твоєю спиною, як це полюбляють робити джини, вони не зможуть.

— І як адміністрація Гри таке допустила?

— Ніхто точно не знає, але якщо вірити чуткам, у ніч виходу чергового оновлення, яке повинно було додати до Акрополісу територію сміттєзвалища, група хакерів проникла до центрального офісу корпорації й змогла під’єднатися до основних серверів Гри та частково змінити код, завдяки чому на території Тортуги, джини мають такі ж самі права, як і звичайні гравці. Тож аби навести тут ладу, представникам поліції та СБА доведеться взяти її штурмом. А це вкрай складна задача, адже тисячі тонн сміття над головами, перетворило її на справжній бункер. До того ж у Тортуги є ще один секрет, будь-який гравець, який відгукнеться на заклик про допомогу, зможе на її території приховати нікнейм і всю інформацію про себе. А за таких обставин, як ти сама розумієш, від охочих отримати можливість безкарно наваляти поліції та СБА, відбою не буде. А ще, якщо проявити себе під час бою, можна отримати багато «ніштячків».

— Таких, як твій жетон?

— Так, — посміхнувся я, а також знайомство з Гомером, аукціоністом, до якого ми зараз йдемо. Хочу через нього продати частину своїх речей, аби розжитися токенами.

— Сподіваюсь, усе не закінчиться, як минулого разу, — скептично зауважила Аліса.

— Теж на це сподіваюсь, — не став я давати марних надій дівчині.

Мітка привела нас до входу в ангар. Масивні ворота виявилися зачиненими на магнітний замок, але поряд мались невеличкі дверцята. Я потягнув ручку на себе й вони зі скрипом відчинились, якось це дивно, тим паче, що на вході немає ніякої охорони. Проте діватися нікуди, мітка чітко вказувала на те, що Гомер має бути десь у середині.

Ангар виявився увесь заставлений контейнерами, але проходи між ними залишили доволі широкими, так щоб міг проїхати навантажувач, а ще тут панувала напівтемрява. Ліхтарі над головами видавали тьмяне жовте світло, але його виявилося достатньо, аби я помітив, що один із контейнерів переобладнали в щось схоже на підсобну кімнату принаймні там мались двері та декілька вікон, завішених тюлем.

— Маркер вказує на те, що нам треба углиб, але я спершу хочу перевірити цей контейнер, можливо там розміщено пост охорони, а це камери й можливість розжитися детальною схемою ангара, тож давай за мною, тільки тихо, — обернувшись до Аліси, пошепки промовив я. — І тримай напоготові плазмомет, тут усе виглядає підозріло.

Дівчина у відповідь тільки кивнула. От що мені в ній подобається, так це розуміння складності ситуації. Ніяких тобі зайвих питань, чи спроб потягнути ковдру на себе.

На жаль, у середині не знайшлося нічого цінного, контейнер був переобладнаний під роздягальню для працівників, тож ми його швидко покинули. Я лиш відмітив, що хтось із тамошніх працівників ще той естет, раз полюбляє носити на роботі класичний костюм трійка, хоча він міг належати одному із менеджерів.

Далі пробиралися крадькома, намагаючись уникати освітлених ділянок. Те що попереду коїться щось неладне ми зрозуміли майже одразу, оскільки не встигли пройти тридцяти метрів, як почули  перепалку.

— Та угомонись вже, нубяра, дістав усіх!

— А я тобі кажу, що чув, як скрипнули двері.

— І що з того? Можливо, вітер і взагалі, яка нам різниця?

— А що, як це його друзяки віднайшли нас?

— Та де ж ти узявся на мою голову, повторюю тобі вкотре, за цим жирним пінгвіном ніхто не стоїть, тож усі токени дістануться нам. Вірно я кажу, Герольде.

— Герольд де Вінсент, запам’ятай уже моє повне ім’я, йолопе й більше не відволікай. До примусового відключення капсули залишилось менше, ніж п’ять годин, а ми ще жодного токена з нього не витягнули. Давай швидше підвішуй каністру й отвір не забудь пробити, тільки крихітний, вода повинна по краплі спадати на чоло цього довбня, я читав, що колись це була одна з найстрашніших тортур.

Оце так, я ледве стримався, аби від здивування не присвиснути, невже ми з Алісою стали свідками справжнього гоп-стопу? А я думав подібне залишилось у минулому. При появі перших нейрокапсул, Акрополіс було захлеснула хвиля викрадень і хоч болю в Грі немає, але потерпілі розповідали, що до них застосовувалися дуже вишукані тортури, які не завдавали миттєвого болю, але на довгій дистанції зводили людей із розуму, так що вони останній байт готові були віддати. Це ледве не призвело до краху Гри, але БіТекС застосувала уві свої ресурси й у найкоротший час випустила оновлення, так у Грі з’явилися джини й вони стали страшним сном нападників, з’являючись за спиною, ніби нізвідки, вони, не лише визволяли жертв, але і зливали до поліції дані викрадачів, а ще подейкують, що за окремий цінник і самим жертвам.