Глава 3

Я вже спустився до середини будівлі, коли унизу почув гул сервоприводів, який швидко наближався. Тут і гадати не треба, підкріплення. Мисливці зрозуміли, що їх першочерговий план провалився, а тому вирішили залучити всі сили. Не довго думаючи я потягнув за ручку однієї з дверей. Зачинено, зло вилаявшись про себе, я пробіг ще один проліт у низ і знову наткнувся на зачинені двері. Невже вони під’єдналися до систем безпеки центру? Не хотілося зайвий раз шуміти, але робити нічого, звук сервоприводів усе ближче й ближче і хамелеон тут не допоможе, мене просто затопчуть.

Дістав плазмомет виставив заряд на мінімум і натиснув на кнопку. Двері розлетілися на щепи, накладаючи на залишки втікачів нову хвилю паніки. Перестрибнувши через емобоя, який від страху, скрутився на підлозі в позі ембріона я прошмигнув у прохід і опинився у вузькому коридорі. Тут, по ліву та праву руку й аж до самого виходу в кінці, тягнулись двері. Потягнув за ручки декілька з них, не піддались, виходить, теж зачинено. Але вигляд у них несерйозний, поставили більше для декорації, ніж захисту. Надавив плечем я з легкістю їх зламав, от тільки нічого це мені не дало, звичайне підсобне приміщення без вікон, ще й із вузьким вентиляційним коробом. Перевірив ще декілька, теж безрезультатно, тільки час згаяв, а тому, не довго думаючи, дістав гранату направленої дії, прикріпив її до стіни, виставив таймер на десять секунд та кинувся вперед.

Вибух пролунав, коли я вибіг до залу торгового центру. Не зупиняючись, понісся до найближчого ліфту. Не знаю, чи зачепив бада-бум, кого з переслідувачів, але прохід мало розкурочити добряче, тож декілька хвилин я точно вигадав. Паралельно, увімкнулась пожежна сигналізація, але майже одразу затихла. І це вже мене остаточно переконало в тому, що системи безпеки центру знаходяться під контролем мисливців. Шкода, паніка мені б зіграла на руку.

Я вже збирався розвернутися і спробувати щастя на інших сходах, коли двері ліфта призивно відчинились. У середині не було нікого. Та вони мене що, за йолопа сприймають?

Втім, я не став їх розчаровувати. Залетів всередину та натиснув кнопку першого поверху, але ліфт замість того, аби почати опускатися вниз, навпаки, поїхав наверх. Окинув поглядом кабіну, камер тут немає, тож для мисливців моя втеча стане сюрпризом. Це добре, зараз у мене кожна хвилина на рахунку.

Натиснув кнопку на плазмометі я проробив дірку в підлозі, підійшов до краю та стрибнув у низ. Вільне падіння закінчилось, коли до землі залишалось метрів двадцять. Шахта ліфта виявилась доволі просторою, тож я зміг випустити та трішки модернізувати крила на своєму костюмі для вінгсьютингу. У результаті чого, приземлення, хоч і виявилось важким, одну ногу зламав, іншу вивихнув, але головне, що залишився живий. Тільки от крик болю стримати не зміг, відкритий перелом, ще й одразу у двох місцях, добре, хоч у свідомості залишився.

Ледве намацав та вколов ін’єктор, як зверху почувся моторошний свист та скрегіт металу. Вони що, просто вирішили скинути на мене ліфт?

Для того, аби тіло повністю відновилось, треба було зачекати декілька секунд, причому, чим серйозніша рана, тим довше чекати, а ще потрібен був час на відчинення дверей.

Стогнучи від болю я встав на одне коліно, навів плазмомет на двері та вдавив гачок, але нічого, зброю заклинило при падінні. Дідько… Гул падаючого ліфта вже чувся настільки виразно, що я зрозумів, часу на те аби зняти рюкзак, дістати та активувати ще один плазмомет у мене немає.

Але саме в цей момент, двері ліфтової шахти розійшлись у сторони. Ухопившись за простягнуту руку й використовуючи її, як важіль, я пробкою шампанського вилетів із шахти, а наступної миті нас обдало пилом та уламками зруйнованої кабіни.

Приземлення виявилось м’яким та приємним, таке відчуття, ніби моє обличчя лежало між двох пружних подушок.

— Ікаре, — грайливий голос Аліси, змусив мене зніяковіти, — я, звісно, з тих дівчат, що полюбляють наполегливих хлопців, але ж зараз не час і не місце.

Я підстрибнув, наче мене обдали окропом.

— Вибач, — тільки й знайшов, що сказати.

Аліса теж підвелась, перекинула плазмомет за спину й голосно розсміялась у відповідь. А я не зміг не замилуватися, як у такт сміху похитуються її пишні груди. І коли вони в неї стали такими об’ємними? Апгрейд чи, може, я просто раніше не помічав?

— Ікаре, ти що підвис?! — дівчина боляче стукнула мене рукою в плече.

— Йой, — скривився я.

— А ні, усе добре, — полегшено зітхнула вона, — кажу, що треба звідси хутчіше вибиратись.

— Так, треба, — меланхолічно промовив я і здригнув  головою, ніби скидаючи із себе ману. Озирнувся, судячи з величезних, метрів п’ять у висоту, напівпрозорих вікон, ми знаходились на першому поверсі. Пощастило, що більшість хмарочосів Акрополісу, будувались із дотриманням вимог реала, а згідно з нормами пожежної безпеки, затверджених конгломератом, ліфтові шахти, що вели в низ, ніяк не можна було поєднувати із ліфтовими шахтами, що вели наверх.

Виходів на зовні ніде не було видно та й кидатись шукати їх, так собі ідея, мисливці обов’язково перекрили всі шляхи відступу. При цьому сюди, вже напевно, біжить чергова група ліквідаторів,  камер на першому поверсі наставлено добряче. Хоча на жодній з них індикатор не світиться. Невже вимкнені? Втім, це нічого не змінює, мисливці все одно  мали б відправити групу для перевірки, тож недовго думаючи, я підбіг до автомата з іграшками, підняв його й активуючи на максимум імпланти сили, жбурнув у найближче вікно.

Броньованим склом обладнувались, лише кланові хмарочоси та урядові будинки в якомусь гетто, але я все одно зітхнув із полегшенням, коли вікно із тріскотом осипалось, автомат з іграшками, на перевірку, виявився доволі легкий.

Вистрибнув на вулицю, я ледве не вилаявся од відчаю, оскільки на мене, майже в упор дивилося дуло плазмової турелі одного із флаєрів мисливців, запаркованих вздовж торгового центру, ніби автівки звичайних містян, що у вікенд, вибралися за покупками.